Любить Тетянка плавати з татом на човні, коли Десна розіллється. Бо завжди вони на щось цікаве натрапляють. Ось і зараз — пливли мимо старої верби, і раптом щось як фуркне. — Еге, це ж ми качку сполохали,— сказав тато.— Та он і дупло у вербі. Там вона, мабуть, каченят висиджує. Тато підчалив до верби, звівся у човні, заглянув у дупло. — Так і є. П'ятеро яєць у гнізді. — І я хочу подивитися! — забажала Тетянка. Тато підняв її на руках, і вона також заглянула в дупло. — Еге ж, п'ятеро. Трішки зелененькі. — А тепер поїхали звідсіля хутчіш, доню,— взявся тато за весла.— Бо качка може злякатися нас і тоді покине гніздо. Вони попливли далі. — А чи скоро каченята вилупляться? А де вони житимуть, у дуплі? — допитувалась Тетянка. — У качки-крижня каченята наприкінці квітня з'являються. Отож уже скоро. Спочатку вони плаватимуть разом з матір'ю, а потім навчаться літати,— розказував тато. — А як же вони до води доберуться зі своєї верби? Такі маленькі? — замислилась Тетянка. — Мабуть, на парашутиках,— пожартував тато. Минуло кілька днів. І знову плив їхній човен між вербами. Коли підпливали до старої верби, почули кахкання дикої качки. Тато завернув човна за кущ лози. — Подивимось, що трапилося. Качка кружеляла довкола верби і кахкала, задерши дзьоба. — Може, хто гніздо її зруйнував? — стривожився тато. І тут Тетянка закричала: — Ой, тату, дивися: парашутики летять! І справді — з верби летіли парашутики чи жовті кульбабки. Поплюхалися у воду і... запищали. Та це ж каченята! — От і приводнилися! — засміявся тато. А Тетянка заплескала в долоні. Качка радісно кахкала, повертала голову то до одного, то до другого каченяти. Каченята кульбабками плавали довкола матері. А вона щось порозмовляла з ними і тихенько попливла до ближнього очерету. А каченята за нею — рівненьким шнурочком.