Де зазирають в прірву скелі,<br />
Де, як поема, барвний світ,<br />
Над сном маленької оселі –<br />
Мов стрічка, синій оксамит.

І тільки гук прудкої річки<br />
Та дикий спів із верховини —<br />
То з мінарету тужно кличе<br />
Старий і сивий муедзин.

Незнало десь згорає сонце,<br />
Прозорий день вже спопелів...<br />
Зникають, ніби в ополонці,<br />
Намиста молдовських снів.