Була у нас пригода:<br />
Із міста до села<br />
Спочити на природі<br />
Родина прибула.

А в тій родині — хлопець.<br />
Ми всі — до нього враз.<br />
— Як звуть тебе? — питаєм.<br />
— Миколкою... А вас?

— Це Васильок, це Сава,<br />
Я — Гнат, а то — Гордій.<br />
Гайда гуляти з нами!<br />
— Ходімо. Я — радий!

І ми ведемо гостя<br />
На поле та на луг.<br />
Цікаво,<br />
пильно-пильно<br />
Він дивиться навкруг.

— Це що цвіте — жоржини? —<br />
Про соняхи пита.<br />
— Які високі трави! —<br />
Киває на жита.

— Ой, оси! — він гукає<br />
На бджілок золотих.<br />
А ми ідемо поряд,<br />
Ледь стримуємо сміх.

Коли ж корів колгоспних<br />
Назвав хлопчак "воли",—<br />
Ми реготом зайшлися,<br />
Аж долі полягли!

— Ой! Ха-ха-ха! Ну й дачник!<br />
— Ха-ха! Ну і дивак!..—<br />
Нахмурився Миколка,<br />
Почервонів, як мак...

Йдемо ми далі й далі<br />
По стежці польовій.<br />
Побачив Коля трактор,—<br />
Спинився, наче стій.

— Потіха, хлопці, буде,—<br />
Шепоче Васильок.—<br />
Він зараз запитає:<br />
"Це бричка чи візок?".

А я шепчу: — Будь певен,<br />
Такого наверзе! —<br />
І раптом Коля каже:<br />
— О! Трактор ЕМ-ТЕ-ЗЕ!

Нова модель. Остання...<br />
А хто з вас, хлопці, зна,<br />
Яка у цій машині<br />
Будова двигуна?

Звертається до Сави:<br />
— Не скажеш ти, бува? —<br />
Ми так і остовпіли:<br />
Ого! Оце дива!

— Двигун...— почав був Сава, —<br />
Двигун... він...— тик та мик.<br />
І замовчав одразу,<br />
Мов проковтнув язик.

Миколка ледь всміхнувся<br />
І знову запитав:<br />
— Скажіть, а хто з вас знає,<br />
Що значить "феросплав"?

А що таке "конвертер"?<br />
Які є чавуни?<br />
І що воно за штука<br />
"Розмельні бігуни"?

"Каркас", "литво у кокіль",<br />
"Модель", "вагранка", "шлак"? —-<br />
І чеше, чеше далі,<br />
Не спиниться ніяк!<br />
В нас мову відібрало:<br />
Ну й "дачник", ну й "дивак"!

Питаємо нарешті,<br />
Коли він ледь простиг:<br />
— Де, Колю, ти набрався<br />
Премудрощів отих?<br />
Ніколи зроду-віку<br />
Не чули ми про них!

Всміхнувся Коля вдруге:<br />
— У батька я учусь:<br />
Працює на заводі<br />
Ливарником татусь.

Для тракторів, комбайнів,<br />
Для будь-яких машин<br />
Деталі й запчастини<br />
Виготовляє він.

Їх тато відливає<br />
Із сталі й чавуну.<br />
Люблю його роботу<br />
Цікаву і складну.

Я в тата на заводі<br />
В цеху не раз бував...

Він раптом зашарівся,<br />
Помовчав і додав:

— А за життя уперше<br />
Приїхав до села,<br />
Тому не відрізняю<br />
Корову від вола,

Тому не розберуся,<br />
Де жито, де трава...<br />
А ми: — Та годі, Колю,<br />
Ти — хлопець-голова!..

...Побув із місяць Коля<br />
У нашому селі.<br />
Узнав він таємниці<br />
Рослини і землі.

Ми теж ума набрались:<br />
Вже тямить кожен з нас<br />
І що таке "конвертер",<br />
І що таке "каркас",

"Модель", "литво у кокіль",<br />
"Шаблон", "вагранка", "шлак"...<br />
Ми згадуємо Колю —<br />
Хороший він хлопчак!..

Життя — як довга нива,—<br />
Ми, стрінемось колись...<br />
Ти чуєш нас, Миколко?<br />
Миколко-о, відгукни-ись!