Чорним оком дивиться печера<br />
В лісову ліянову межу.<br />
Я — струнка, вигиниста пантера<br />
Свій барліг невсипно стереже.

Виходжу зарошаним камінням,<br />
Жовтозоро ріжу синю ніч,<br />
І леліє місячне проміння<br />
Оксамитним блиском на мені.

Вигинаю чорнії рамена —<br />
Під ногами шурхом камінці...<br />
А весною билися за мене<br />
Молоді розпалені самці.

Диких джунглів пахощі отруйні,<br />
Чорні спини, пазурі і кров...<br />
Розшайнулось пристрасно і буйно<br />
Весняне змагання за любов.

Є закон — єдиний, невідхильний,<br />
А життя — безжалісно ясне:<br />
Має право жити тільки сильний, —<br />
Тільки сильний може взять мене.

Жовтий зір мій синій присмерк ріже...<br />
Кожний добре знає власний шлях:<br />
Боротьба за волю і за їжу,<br />
Боротьба самиці за малят...

Не вступити ворогу в печеру,<br />
Не пройти заказану межу, —<br />
Я — струнка, вигиниста пантера<br />
Свій барліг невсипно стережу.