Чорніє лід біля трамвайних колій,<br />
Синіє в темних улицях весна,<br />
Мого юнацтва радість осяйна<br />
Встає назустріч нинішній недолі.

"Це справді ти? В якій суворій школі<br />
Так без жалю розвіялась вона,<br />
Твоя веселість буйно-голосна,<br />
Які смутять тебе нудьга і болі?

А згадуєш, яке тоді було<br />
Повітря? небо?.. Гусяче крило,<br />
Здається, з нього пил і бруд змітало;

Як лід дзвенів, як споро танув сніг,<br />
І як того, що звалося "замало",<br />
Тепер би й сам ти піднести не зміг".