Воно неминуче навідається до тебе — голосне, уперте, від нього не відмахнешся (та й відмахуватись не хочеться) — бажання потрапити у власне дитинство. Воно заявиться якраз того дня, коли ти найменше його сподіваєшся, коли ти бачиш себе врівноваженою, статечною й навіть розумною людиною. І тим несподіваніше сприймаєш настійливу потребу приглянутися до себе давнього як до незнайомого, але симпа...