Чия робота важча?
Чия робота важча?
Ой ще за наших батьків те було:<br /> В нас молоде на Вкраїні подружжя жило —<br /> Був чоловік, а на ймення Хома,<br /> Жінка Марина<br /> Та ще маненька дитина,—<br /> Ну, та вже більше нікого й нема.<br /> Добре їм жити: весела хатина,<br /> Єсть що і з'їсти, і спити,<br /> Єсть у чому походити,<br /> А якщо часом чого і нема,<br /> — Буде і так! — говорили Марина й Хома.<br /> Тільки одно було лихо:<br /> Не повсякчас у їх тихо,—<br /> З жінкою часто Хома все змагався,<br /> Працею все він своєю було величався:<br /> Трохи обід, чи вечерю не вспіє Марина зварити,<br /> Зараз уже й починає Хома гомоніти:<br /> — День увесь робиш, аж піт обливає,<br /> А тут ще й їсти немає!<br /> Вже мені цяя жінота!<br /> Ну, і яка їм робота?<br /> Нічого їм тут робить увесь день,—<br /> Сядь та й сиди хоч, як пень!<br /> Що там, що їсти зварити,<br /> Погодувати там діти —<br /> Нічого їм і робити!<br /> Нашому ж братчикові мужикові<br /> Гірш, ніж волові:<br /> Робиш щодня до кривавого поту<br /> Й не переробиш ніколи роботу:<br /> Треба орати і сіяти, треба й косити,<br /> З поля возити снопи й молотити —<br /> Е! та вже що і казати!<br /> Хоч ось візьми й не виходячи з хати:<br /> Кожний кілочок тобі і поличка<br /> Наша робота — воно ж не дурничка!<br /> Жінці ж все забавки, діла ж нема!..<br /> Так метикує частенько Хома.<br /> Слухала довго Марина й мовчала.<br /> Розум сама собі мала.<br /> А як увірилось те ж все та те їй щодня вислухати, —<br /> — Слухай сюди, чоловіче! — вона починає казати:<br /> — Нащо все лаять жіноту?<br /> Ну лишень завтра мінька на роботу!<br /> Я вже така тобі добрая буду,<br /> Що чоловічеє лихо на той день відбуду:<br /> Вийду у поле косити,<br /> Ти ж зоставайся варити;<br /> Звариш обід та й винось, щоб і я попоїла.<br /> Та іще трошки на завтра єсть діла:<br /> Просо стовкти мені, масло тоді сколотити —<br /> Нічого більше робити!<br /> Тільки гляди: нагодуй та доглянь ти дитину,<br /> Та і курчат назирай, щоб в лихую годину<br /> Часом бува не вхопила шуліка —<br /> Все: тут робота, здається мені, невелика!<br /> — Добре! — на те їй Хома відмовляє,—<br /> Мудрощів тут вже ніяких немає,<br /> Бо тут немає ніякого й діла.<br /> Тільки ж і ти щоб луку мені за день скосила:<br /> Завтра побачим, чи втнеш ти косою —<br /> Матиму, мабуть, сміху я з тобою!<br /> — Та — що Бог дасть, те і буде —<br /> Вже ж і жінки таки люде!<br /> Так промовляли<br /> Та й спати вони полягали.<br /> Тільки уранці зоря заясніла,<br /> Вже чоловіка Марина збудила:<br /> — Час, чоловіче, вставати,—<br /> Треба корову доїти, в печі розтопляти!<br /> З полу підвівся Хома, у потилиці чуха:<br /> — Будиш, неначе невістку свекруха —<br /> Нащо так рано? — Марина сміється:<br /> — То чоловікові рано здається,<br /> Нам же оце саме час уставати.<br /> Вже я іду! Ти ж корову вставай одганяти!<br /> Хліба взяла та й пішла собі з хати.<br /> Чухався довго й кректав ще Хома,<br /> Далі почав обуваться — онучі нема.<br /> Чи ще живий, чоловіче? Чому<br /> Ти не виносив обідать? — говорить йому.<br /> — Де твоє масло, курчата, пшоно?<br /> Бачить,— тут лихо та ще й не одно:<br /> В хаті й на дворі ладу скрізь нема.<br /> Трохи не плаче Хома:<br /> — Жінко-голубко! до віку, до суду<br /> Більше ніколи казати не буду,<br /> Що у жіноти<br /> Немає роботи!<br /> Знаю тепер я до вічного віку<br /> Хатню роботу жіночу велику,<br /> Знаю тепер чого варта вона:<br /> Наша робота одна та й одна,<br /> А у жінок, мабуть, тисяча буде.<br /> Всім розкажу, нехай знають всі люде,—<br /> Всім-бо нам треба те знати,<br /> Як ми повинні жінок шанувати!..<br /> 1889.ІХ.7(19)