Адам Міцкевич<br />
Чати

Перекладач: М.Рильський<br />
Джерело: З книги:Міцкевич Адам. Вибране: Поетичні твори.— К.: "Веселка", 1984

Українська балада

Із альтани густої у тяжкім неспокої<br />
Воєвода до замку вбігає,<br />
У світлицю дружини громовицею рине,<br />
Зазирнув і поблід він: немає!

Зупинився понуро, в землю дивиться хмуро,<br />
Сиві вуса покручує, дума;<br />
Одвернувся од ліжка і свойого підніжка,<br />
Козака він гукає, Наума:

"Гей, козаче, ти, хаме, чом не замкнено брами,<br />
А при ній ані пса, ні хлопчини?<br />
Приготуй-но рушниці та візьми ладівниці,<br />
Та скоріше, не гайся й хвилини!"

Узяли вони зброю, потайною ходою<br />
Подалися туди, де альтана.<br />
На дерновім сидінні щось біліє у тіні —<br />
То сидить воєводи кохана.

Очі, дивні красою, закриває косою,<br />
Груди шатами білими криє,<br />
Юнака відпихає, що безумно зітхає<br />
I коліна сльозами їй миє.

Він стиска їй коліна, промовляє: "Єдина!<br />
Все я втратив, і скаржитись годі!<br />
Білих ручок стискання, уст рожевих дихання —<br />
Все дісталось навік воєводі!

Я тебе до відчаю стільки років кохаю,<br />
Як несила кохати нікому...<br />
Не кохав, не благав він, гаманцем забряжчав він<br />
I себе віддала ти старому.

Завжди ночами буде пестить він твої груди,<br />
Лоб старечий до тебе тулити,<br />
З твоїх щічок рум'яних, з твоїх уст полум'яних<br />
Мед, мені заборонений, пити.

Я на конику вірнім у тумані вечірнім<br />
Поспішаю сюди без дарунків,<br />
Щоб тебе не обняти — щоб тобі побажати<br />
Ночі доброї, довгих цілунків!"

А вона ще не слуха, він склонився до вуха,<br />
Знову шепче і знову благає,<br />
Пані вчула ту мову запальну юнакову-<br />
I обійми йому розкриває.

Воєвода з Наумом, криті вітровим шумом,<br />
Добули з ладівниці набої.<br />
Відкусили зубами, протовкли шомполами,<br />
Підіймають рушниці обоє.

"Ні! — козак промовляє.— певне, біс витворяє,<br />
Що не стрелю на неї я, пане!<br />
Став курок я підводить, аж воно не виходить,<br />
Бо сльоза із очей моїх кане".

"Хлопче, годі балакать! Я навчу тебе плакать!<br />
Піднімай-но скоріше гвинтівку,<br />
Глянь, чи справна рушниця, порох сип на полицю<br />
I стріляй хоч у себе, хоч в дівку!

Вище! З правого краю! Знай — я перший стріляю.<br />
Першим в лоб хай дістане той злодій..."<br />
Та Наум без наказу швидко випалив зразу<br />
I потрапив у лоб — воєводі.

1827-1828