І

Коли я дівчиськом малим була,<br />
у вісім чи дев'ять літ,-

Збирала квіти я у садку,<br />
бавилась біля воріт.

Бамбуковий коник... На ньому тоді<br />
до мене ти приїздив.

Як гарно було сваритися нам<br />
за гілочку диких слив!

Ми разом жили у селі Чангань,<br />
давно вже минув той час,-

Маляток двоє малих — ні журби<br />
не знали ми, ні образ.

ІІ

В чотирнадцять років мене ти взяв,<br />
тепер я навіки твоя.

Мале дівчисько, в ті давні дні<br />
тебе соромилась я.

Від тебе я довго — цілий рік —<br />
ховалася по кутках.

Ти кликав мене, а я не йшла,<br />
тремтіла і билась, мов птах.

Розправила брови, коли мені<br />
минуло п'ятнадцять літ,

І вперше відчула, що на тобі<br />
для мене зійшовся світ.

Нехай же буду я вірна тобі,<br />
мов той підмурок — стіні.

О, тільки б з вежі не довелось<br />
тебе виглядати мені!

Мені шістнадцять, а ти подавсь<br />
надовго в далеку путь.

В міжгір'ї Цюйтан реве потік<br />
і скелі стіною встають.

У п'ятому місяці в ті краї<br />
нелегко конем пройти,-

Там свище вітер і мавпи кричать,<br />
і в кризі гірські хребти.

ІІІ

Давно вже не видно твоїх слідів<br />
на стежці біля воріт.

Зеленим мохом, неначе сном,<br />
укрився й поріс твій слід.

Зеленого моху ані скосить,<br />
ані конем стравить,-

Осінній вітер в похилих кущах<br />
пожовклим листям шумить.

У восьмому місяці знов до нас<br />
метелики прилетять,-

По двоє літають вони в саду<br />
і крильцями тріпотять.

Як гірко дивитись мені на них —<br />
одна я, завжди одна,

І в'яне мій цвіт, і ста?ріюсь я,<br />
й не диво, що я смутна.

IV

Та рано чи пізно додому ти<br />
прибути маєш з Саньба,-

Цієї звістки зо дня на день<br />
чекає твоя раба.

Я вийду з дому назустріч тобі,<br />
чи дощ впаде, чи роса,-

Далека дорога, а я пройду<br />
хоч би й до Чанфинса.

V

Коли я в своїй світличці жила<br />
дівчиськом ще молодим,

Байду?же до того мені було,<br />
чи в світі вітер, чи дим.

А вийшла заміж — змінився світ,<br />
і ранки, і вечори,

Не знаю, що? мені принесуть<br />
на крилах своїх вітри.

Я знаю південний вітер,— дме<br />
у п'ятому місяці він,-

З тим вітром, мабуть, мій чоловік<br />
вітрила підняв на Балін.

Західний вітер вітрила човнів<br />
у восьмому місяці рве,-

Можливо, з тим вітром мій чоловік<br />
тепер по Янцзи пливе.

Але чи та? зустрічає тебе,<br />
чи інша приймає даль,-

Короткі зустрічі в нас, а по них<br />
безмірно довга печаль.

VI

Скажений вітер бився й ревів<br />
всю ніч, наче довгий вік.

А мій подорожній, де він тепер<br />
блукає, мій чоловік?

Коли б до мене тебе приніс<br />
легкий, наче хмара, кінь,-

Я стріла б тебе на схід від Ланьчжу,<br />
де води вкриває тінь.

Мов вірних качечок пара — юньянь,<br />
у лузі б ми ізійшлись,

Мов двоє пташо?к на зеленій парчі,-<br />
і все було б, як колись.

Та ти далеко, а дні пливуть...<br />
Як жаль мені юних літ!

Мені шістнадцять — моя краса<br />
неначе персика цвіт.

О, чом я заміж пішла за купця!<br />
Одна я ночі й дні...

Спливає вода — і сумно мені,<br />
вітер — і сумно мені.