Чанганські мотиви
Чанганські мотиви
І
Коли я дівчиськом малим була,<br /> у вісім чи дев'ять літ,-
Збирала квіти я у садку,<br /> бавилась біля воріт.
Бамбуковий коник... На ньому тоді<br /> до мене ти приїздив.
Як гарно було сваритися нам<br /> за гілочку диких слив!
Ми разом жили у селі Чангань,<br /> давно вже минув той час,-
Маляток двоє малих — ні журби<br /> не знали ми, ні образ.
ІІ
В чотирнадцять років мене ти взяв,<br /> тепер я навіки твоя.
Мале дівчисько, в ті давні дні<br /> тебе соромилась я.
Від тебе я довго — цілий рік —<br /> ховалася по кутках.
Ти кликав мене, а я не йшла,<br /> тремтіла і билась, мов птах.
Розправила брови, коли мені<br /> минуло п'ятнадцять літ,
І вперше відчула, що на тобі<br /> для мене зійшовся світ.
Нехай же буду я вірна тобі,<br /> мов той підмурок — стіні.
О, тільки б з вежі не довелось<br /> тебе виглядати мені!
Мені шістнадцять, а ти подавсь<br /> надовго в далеку путь.
В міжгір'ї Цюйтан реве потік<br /> і скелі стіною встають.
У п'ятому місяці в ті краї<br /> нелегко конем пройти,-
Там свище вітер і мавпи кричать,<br /> і в кризі гірські хребти.
ІІІ
Давно вже не видно твоїх слідів<br /> на стежці біля воріт.
Зеленим мохом, неначе сном,<br /> укрився й поріс твій слід.
Зеленого моху ані скосить,<br /> ані конем стравить,-
Осінній вітер в похилих кущах<br /> пожовклим листям шумить.
У восьмому місяці знов до нас<br /> метелики прилетять,-
По двоє літають вони в саду<br /> і крильцями тріпотять.
Як гірко дивитись мені на них —<br /> одна я, завжди одна,
І в'яне мій цвіт, і ста?ріюсь я,<br /> й не диво, що я смутна.
IV
Та рано чи пізно додому ти<br /> прибути маєш з Саньба,-
Цієї звістки зо дня на день<br /> чекає твоя раба.
Я вийду з дому назустріч тобі,<br /> чи дощ впаде, чи роса,-
Далека дорога, а я пройду<br /> хоч би й до Чанфинса.
V
Коли я в своїй світличці жила<br /> дівчиськом ще молодим,
Байду?же до того мені було,<br /> чи в світі вітер, чи дим.
А вийшла заміж — змінився світ,<br /> і ранки, і вечори,
Не знаю, що? мені принесуть<br /> на крилах своїх вітри.
Я знаю південний вітер,— дме<br /> у п'ятому місяці він,-
З тим вітром, мабуть, мій чоловік<br /> вітрила підняв на Балін.
Західний вітер вітрила човнів<br /> у восьмому місяці рве,-
Можливо, з тим вітром мій чоловік<br /> тепер по Янцзи пливе.
Але чи та? зустрічає тебе,<br /> чи інша приймає даль,-
Короткі зустрічі в нас, а по них<br /> безмірно довга печаль.
VI
Скажений вітер бився й ревів<br /> всю ніч, наче довгий вік.
А мій подорожній, де він тепер<br /> блукає, мій чоловік?
Коли б до мене тебе приніс<br /> легкий, наче хмара, кінь,-
Я стріла б тебе на схід від Ланьчжу,<br /> де води вкриває тінь.
Мов вірних качечок пара — юньянь,<br /> у лузі б ми ізійшлись,
Мов двоє пташо?к на зеленій парчі,-<br /> і все було б, як колись.
Та ти далеко, а дні пливуть...<br /> Як жаль мені юних літ!
Мені шістнадцять — моя краса<br /> неначе персика цвіт.
О, чом я заміж пішла за купця!<br /> Одна я ночі й дні...
Спливає вода — і сумно мені,<br /> вітер — і сумно мені.