ХТО ХОРОШИЙ Засинає бегемот,
позіхнувши на весь рот.
Біля нього моститься
ніжна бегемотиця,
й бегемотенята
полягали спати. Лиш в сусідньому вольєрі
хижі зайчики не сплять
і зубаті пащі шкірять –
бегемота покусать… Не повірили? Авжеж!
Бегемот хороший теж. КОЛЬОРОВІ ПРИКОЛИ Два зелених крокодили
аж по дрова в ліс ходили,
та у лісі, як на зло,
дров зелених не було. Два слони сріблясто-сірі
на сріблясту гору сіли.
Хоч би що їм говорив,
а зробилось дві гори. На червоній черепиці
спали дві червоних птиці.
Дивувались вранці-рано:
– Я рожева, ти багряна. Дві коричневих мурахи
повбирались у папахи
і в коричневих дворах
загубились між мурах. Раз на грушку теплу, спілу
двійко приятельок сіло –
жовті-жовті дві оси…
Обережно! Не вкуси… Синій кит гука киту:
– Я шукаю смакоту.
Синій кит відповіда:
– Ду-уже синя смакота. Біла киця кицю білу
похвалила, як уміла:
– Ти білесенька така.
Напилася молока! Раз вужище чорно-чорний
до чорнозему дочовгав.
– От лиш вуха зачорню я,
і безпечно заночую. СМІХОТА Кіт коту котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив м’яча –
і мовчав. Перестрілись два коти –
кіт кота перекотив.
М’яч спіткнувся об м’яча –
і його перенявчав. Метушились, гнулись, пнулись,
і, нарешті, розминулись. М’яч м’ячу котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив кота…
Сміхота! ЧАКАЛКА Хтось на кухні чавкає,
чавкає –
то, напевно, Чакалка,
Чакалка.
Баняком і чайником,
тарілками й чарками –
дзень!
трісь!
То напевно Чакалка,
голоднезна Чакалка
ВСЕ
їсть! Що не здужає поїсти –
понесе в мішку до міста,
але й того, хто не спить,
може також прихопить.
Там, у темному мішку,
буде каша у горшку,
і повидло, і млинці,
і куліш на молоці,
і перепічка духмяна,
і дитина неслухняна… Буде довго чапати,
чапати
десь по місту Чакалка,
Чакалка.
Зголодніє – і в мішку
знайде кашу у горшку,
і шматочок калача,
і принишкле дитинча.
Буде все це Чакалка,
Чакалка
поїдати-чавкати,
чавкати… – Татку, а у тім мішку
буде хрумиків дещиця?
Бо насправді там, на кухні,
порядкує наша киця. РОДИНА БАБАЇВ Бабай грозиться бабаю:
– Ото по попі надаю! Відповіда йому бабай:
– Ти тільки спробуй надавай! А бабаїха: – От якби
обом потріпати чуби! А бабаята, бабаята
як узялися лупцювати – по чім попало, чим знайдуть
тузають, буцають, деруть, гамселять, грьопають – ого! –
по два, по три на одного! А бабаїха і бабай
гукають їм: – Давай! Давай! Оце і я недавно стрів
таку родину бабаїв, і дивувався – так і знай, –:
чого їх не бере БАБАЙ?! МУХОМОРИ Аж на море, аж на море
від’їжджають мухомори. Проводжати на перон вийшла вся околиця.
Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,
а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят –
всі сміються, задаються, мухоморяться! Аж на море, аж на мо
від’їжджають мухомо… У краплинку капелюхи – крап! крап! крап!
Ну а мухи, справжні зухи – шасть! шасть! шасть!
Їх усіх за капелюхи хап! хап! хап!
Ой ці мухи! ох ці мухи! от напасть! Аж за море
мухомори! У ЛУЗІ Цілий день пасуться в лузі
найулюбленіші друзі: і корова
чорноброва,
і телиця
білолиця… А бичок,
ко-ло-бо-чок,
тихо вклався на бочок.
Каже: – Я уже попас,
а тепер поспати час. СОБАЧЕ ЛИСТУВАННЯ Пес до пса
написав:
"У тебе, псе,
добре все?
Бо в мене в будці
миші шкребуться". Відписав
пес до пса:
"У мене, псе,
чудово все.
Тобі ж, небоже,
кіт допоможе". НЕ КУСАЄТЬСЯ – Не дивись на мене, вуже –
я тебе боюся дуже.
Не підійду, й не проси –
Бережусь, щоб не вкусив. Вуж образився: – Кусючка?!
Та ніколи у житті!
Стережу я нашу річку
від кусючих хижаків. Хай лише яка гадюка
підповзе до комишу,
я таку одразу злюку
упіймаю і… вкушу. НЕСПРАВЖНЄ СЕЛО Я цього метелика
бачила по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя. А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село… ПРО КОРИСТЬ ЧИТАННЯ За сьогодні сіра мишка
з’їла вже четверту книжку,
а така ж мала –
майже як була. Докоряє миша-мама:
– Не читала ти їх, мабуть,
а без цього ти
не будеш рости. Це, дитинко, знають всі
миші й навіть люди:
не читаєш, а їси –
користі не буде. РОЗМОВА – Літак?
– Так!
– У вікні?
– Ні,
он там.
– Сам?
– Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
– Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
– А хмара?
– Гаряча пара
від хлібця в небо тече. БУЛЬ i НЯМ На річці діти буль-буль-буль,
а бегемоти – ох.
У річці бегемотів нуль,
А діти буль за двох. Бурчав найстарший бегемот:
– Цього не потерплю!
Не хочу я на річці от –
я буль-буль-буль люблю. Сказало бегемотеня:
– Ви, дядечку, мовчіть.
Удень ми будем ням-ням-ням,
а буль-буль-буль вночі. УРОКИ МОВИ Прийшла до нас якось бабуся Яга,
яка не уміла казали "ага".
Виходило в неї "аґа" та "аґа",
як в гуски, яка розмовляє "ґа-ґа". А ще зустрічався нам дідо Ягун,
він людської мови вчив бабу Ягу.
Вона ж не хотіла, хоч плач, а хоч скач,
і на паляницю казала "калач". Така ото, дітки, пригода була,
допоки Яга в Кострому не втекла.
Бо справді: не вмієш сказати "ого",
То й нічого діток лякати, Яго. СТРАШНА КАЗКА У темному-темному лісі
жив темний-претемний ліс,
а в темнім-претемнім лісі
було дуже темно скрізь. Там бігали темні вовчиська
і темних ловили зайців,
і там, не далеко й не близько,
жив дідько у чорнім яйці. Той дідько був темний-претемний
і темні творив діла,
а в ньому іще темніша
чортяча душа жила. Вона цю страшнющу казку
мотала собі на вус…
Їй також повірити важко,
що ти такий боягуз! МАЙДАН І МАЙДАНЧИКИ – А чи є у Майдана майданчик? –
запитався у Стефи Богданчик. Каже Стефа: – Їх сто або й двісті,
вони в кожному, – каже, – місті, їх у нього дуже багато –
він багатомайданний тато. СПРАВЖНЯ СВИНЯ Вже сім’я поснула вся,
лиш маленьке Порося
все блукає по росі,
щось шукає в спориші.
Каже: десь побіг на луг
мій найкращий в світі друг.
Не вернувся він і досі,
а у нього ж ніжки босі. Розбудилась мама Цьоня,
кличе: йди до ліжка, доню.
Порося ж уперлось: ні,
не годиться так свині,
хай година перша, друга –
все одно діждуся друга… Хто той друг – не в тому річ.
Прочека хоч цілу ніч,
й з неї, впевнена рідня,
справжня виросте свиня. ВЕРЕДЛИВІ ХМАРИ В білій-білій білоті
заметілить заметіль.
Всі замети замете,
а на ранок – щось не те!
Де замети? Ой! Нема…
Порозтанула зима,
розтеклася між калюжі. Не хвилюйтесь, любі друзі.
Хмарка ось і хмарка ген,
є у них ще цілий день,
снігу встигнуть натрусити.
Тільки – треба попросити… ЩОКАСТЕ ДИТИНЧА А щокасте дитинча
грало з кицею в м’яча.
М’яч до киці підкотило –
киця хвостиком відбила. Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте! А щокасте дитинча
танцювало ча-ча-ча…
На животику у тата
дуже м’яко пострибати. Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте! А щокасте дитинча
на столі знайшло ключа.
– Не дотягнусь ним до вічка.
Домалюй ключа, сестричко. Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте! А щокасте дитинча
готувало калача.
– Буде мамі на обід,
лиш піску додам, як слід. Дитинча щокасте,
ще й бурундучасте! НА ЗУБ Пізнає Стефуся світ,
як сніданок чи обід. Книжку, іграшку, листок,
кицю, Лізин чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб –
все попробує на зуб. ХВОСТИКИ Хвостик хвостику привітно
трі-по-тів,
а від нього інший хвостик
дрі-бо-тів, а Лізятко їх докупи
гре-бін-цем,
у кісочку посплітало –
та й усе! ПЕРШІ КРОКИ Є у Стефи топи-топи,
в них Стефуся топа, топа,
лиш сестричку за дві ручки
хап! Ця земля така твердюча,
як по ній топ-топати?
Відпущу сестрички руці –
упаду на попу. От я виросту ще трішки,
попід стіл піду я пішки,
і котище
за хвостище
хап! Принесу сестричці кицю,
будем разом гладити.
Лиш навчи мене сестричко,
як іти й не падати. ОТ! Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду! Обережно, обере…
ягідки усі збере. Не в горнятко – тільки в рот.
От! ПРИГОДА Киця Аліса
на дуба залізла.
Дуб: прусь!
Гілка: хрусь!
Киця Дуба ніжно: кусь!
Ще й хвостом по дубі: лусь! …От марми-и-иза! АЛІСА І КОМАР Той комар – така потвора!
Так і шаста коло двору.
А як тільки лиш дівчатка
вийдуть з хатки погулятки,
він одразу: кусь! Відганяти вийшов тато,
вийшла мама відганяти,
і одразу дві бабусі:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він далі: кусь! Вийшла квочка, вийшли кури,
вийшов півнище похмурий,
і качки прийшли, і гуси:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він знову: кусь! Тут прокинулась Аліса
(киця спала на печі),
позіхнула, з печі злізла
і прибігла на плачі:
– Хто тут діток ображає?
Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! –
Комарисько тільки шасть –
і минулася напасть. СКОРОМОВКА Їх покликали
на Паликопи,
а вони по конях
на Пантелеймона![1] ОСЛИК І ОСЛІНЧИК Всівся ослик на ослін,
незгинаючиколін.
Зліва хвостик, справа кінчик…
Де тут ослик, де ослінчик? УЧНІВ НЕ ЇДЯТЬ Вивчив Павук
основи наук,
і вечорами Муха
його уважно слуха. – Я, – каже, – Павуче,
тепер твій учень.
Став "двійку" чи "п’ять",
Та учнів не їдять. ЗНАННЯ Нуль помножити на нуль,
накрутити десять дуль,
і додати два хвости,
і в комору занести, а тоді додати знову
хоч єдине тепле слово,
помішати, посолити
і підручником накрити… …Але зранку все так само –
зранку доню знову мама
з пункту "Д" до пункту "Ш"
всю дорогу утіша. НАКРИВСЯ За лісом синій дощ стелився.
Ліс накривався – і накрився. ДОДОМУ Качка качуру:
– Не розкачуйся! Від річки доріжки –
півсвіту пішки. Вернем затемна –
ото й знатимеш! ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ На буфеті у пакеті
проживає чай.
Він до півнів аж до третіх
булька, як ручай. І лепече, і лопоче,
заваритись дуже хоче,
і пахтить, як мед.
А як півень відспіває,
чай ображено зітхає
і верта в пакет. …А на ранок він лукаво
на усіх бурчав:
– Пийте каву, пийте каву,
я вечірній чай! ЗОРІ Й МІСЯЦЬ Усі сови
попросиналися,
із небесних зворів
очима світяться, лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір’я чистить. КОЛИСКОВА Ой ходила лебедиха,
та й у лузі, лу
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу. Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі. Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прoзором. Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прoзором. Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою. [1] Святого Пантелеймона, знаменитого цілителя, українська церква вшановує 9 серпня. А в народі це свято називають іще Паликопи, – адже це час літніх гроз, коли блискавка легко може вцілити в копи щойно зібраного хліба, от наші предки й обрали цей день для молитов, які відвернули б таку загрозу. Так що герої цієї скоромовки не помилилися, а вирушили в дорогу саме тоді, коли їх і було покликано. *** СУМЛІННА УЧЕНИЦЯ Школа теж була би – сила!
Я б відвідувала й дві,
якби там мене учили
з хом’ячками в голові. А якби навчати вволю
доручили псу й коту –
я не те що вам у школу,
я пішла б і в інститут. Ще якби нам на екзамен
миша, дятел і павук –
отоді втекла б і мама
в академію наук... ПІВГОРОШИНИ Плаксію, плаксію –
горошини сію!
Тобі, розбишако, –
на шапку.
Тобі, злюко, –
на руку.
Тобі, нечупаро, –
на палець!
Тобі, вередуле, –
на личко. А в маленької доні
одна на долоні,
та й та непрошена –
лиш так, півгорошини... ТРИ ПЛАЧІ Доні снилися вночі
три плачі. Перший плач
жував калач,
другий одягнувся в плащ,
а у третього плачу
парасолька від дощу. Перший доню пригощав,
другий кицькою нявчав,
третій, взявши на долоню,
колихав маленьку доню
і просив її іще
погуляти під дощем. – Я із вами,
плаксіями, –
каже доня, – не піду,
я покличу тата й маму,
ще й сестричку приведу,
і вони як засміються,
як прокинуться усі –
від плачів не стане й сліду.
Може, тільки у росі...