Буковині
Буковині
Михаїл Емінеску<br /> Буковині
Перекладач: В.Коломієць<br /> Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.
Не забуть довіку, мила Буковино,<br /> Горду твою вроду, гори та долини,<br /> Квіти з полонин...<br /> Ще й потоків чистих шум дзвінкий у скелях,<br /> Ще й річок перлистих на полях веселих<br /> Світанковий плин!
Плач моєї долі, сміх моєї долі —<br /> Ув одежі співу мрії молодої...<br /> Дивна таїна!<br /> Все єство проймає, спонука до дії<br /> І солодким словом щастя та надії<br /> Серце розтина!
Земле, горем бита, тут, під чистим небом,<br /> Сенс життя пізнав я і себе — крізь тебе.<br /> Ще й признаюсь я:<br /> Волею твоєю став співцем у світі,<br /> Долю-наречену взяв, що вічно світить, —<br /> То зоря твоя.
Як у піднебессі тремко місяць ходить<br /> І хмарки сплелися в ніжні хороводи —<br /> Присинають день.<br /> Слухаю я легіт!.. Він на дивній арфі<br /> Грає і співає все співанки гарні<br /> З Буковини ген...
Листям легіт має... Чи флояра грає?<br /> І у тому співі б'ється, не вгаває<br /> Серце мовчазне!..<br /> Видивами стеле шлях собі за обрій<br /> Через гори й доли — в край хоробрий, добрий,<br /> Що гука мене.
Голос мій таємний — все туди, до тебе...<br /> А на віях сльози... чи проміння тепле?..<br /> Ні, я не мовчу!<br /> Завжди так, мій краю, як тебе згадаю, —<br /> В серці сум і сонце... Марю і зітхаю,<br /> Буковино, чуй!