Будівлі
Будівлі
I. Собор
У тіні пагорків, процвівши потаймиру,<br /> Звучить колона, як гобоя звук,<br /> Звучить собор камінним Dies irae,<br /> Мов ораторія голодних тіл і рук.<br /> Встає огонь святобливої готики,<br /> Як ватра віри,<br /> як стара яса,<br /> І по-блюзнірському піднеслись в небеса<br /> Стрілчасті вежі —<br /> пальців гострих дотики.<br /> Рукою обійми холодні жили твору<br /> І дай рукам своїм німим<br /> Піднести серце власне вгору<br /> На грановитих списах рим,<br /> Щоб в очі скнарі темних веж<br /> Заглянуло воно,<br /> мов дзвін сухий, забилось.<br /> І тінь впаде із пальців веж, як стилос,<br /> І почекру її на серці не знесеш.<br /> Немов кістляві й люті пута,<br /> На серце ляже слів важкий узор.<br /> Залізом,<br /> полум’ям,<br /> єлеєм,<br /> кров’ю<br /> куто<br /> Зловіщу повість про собор,<br /> Як в захваті стражденних юрм,<br /> У скреготі зубів<br /> і скреготі граніту,<br /> Мов смертний спів,<br /> мов клич одчайних сурм,<br /> Щоб пломеніти і гриміти,<br /> Здіймавсь собор на славу феодалу,<br /> Яскриня віри,<br /> кишло прощ, —<br /> І на лункі тарелі площ<br /> Вже дзвін його упав помалу,<br /> Мов мідний шаг,<br /> офіри мідний шаг.<br /> Так в католицьких висохлих руках<br /> Бряжчать разки з пахучого сандалу.
На дзвін не йшли,<br /> а плазували лігма<br /> Раби та блазні, дуки й королі;<br /> І роззявлявсь собор,<br /> немов солодка стигма<br /> Безвольної й самітної землі.<br /> І падали,<br /> і дерлись під склепіння<br /> Тіла без рук і руки, що без тіл;<br /> Роти, розірвані навпіл,<br /> В камінну бистрину вплітали голосіння.<br /> І, як худа стріла,<br /> злітав над ними вгору,<br /> Як рук голодних гостроверхий сніп,<br /> Натхненний корабель собору<br /> У фанатичнім, виснаженім сні.
Крутилися роки в похмурій веремії,<br /> Та не згасали, щоб ізнов блищать,<br /> Вогні готичних яросних багать<br /> На щерблених мечах і косах Жакерії,<br /> Бо зводився собор — гнобитель і захисник,<br /> Юрби благання і юрби прокльон,<br /> Й готичний розцвітав трилисник,<br /> Мов хрест, мов квіт,<br /> мов псалма і мов сон.
II. Брама
У грі нелюдській,<br /> в спразі неприродній,<br /> Потрясши ланцюги прикрас,<br /> Важкою зморшкою напнувся владний м’яз,<br /> Обняв краї<br /> спокійної безодні.<br /> Підніс,<br /> як пожаданний келих,<br /> Широку браму в вишину,<br /> Широку браму,<br /> грішну і земну,<br /> Мов круглий перстень на руках дебелих.<br /> І творчий хист,<br /> що не втомивсь,<br /> не вистиг,<br /> Снопи принадних зел на камені поклав,<br /> Як груди дів,<br /> гарячих і нечистих,<br /> У шпетних ігрищах уяв.<br /> Так щедро кинув семенасту брость,<br /> Як звик на ложе кидати коханку,<br /> Що зна любовний піт,<br /> важких запліднень млость,<br /> І ситий сон,<br /> і спрагу на світанку.<br /> На брості — квіт,<br /> на брості — квіт, мов око<br /> Розпаленого самкою самця<br /> Ще тих століть,<br /> коли в серця<br /> Вливалась пристрасть хтивого барокко,<br /> Що плинула з віків старого лабіринта,<br /> Що поєднала іздаля<br /> Вкраїнських брам рясне гілля<br /> З вільготними акантами Корінта.<br /> І той акант — не лавр<br /> на голові державця,<br /> І брами щедрої ніхто не розчиняв,<br /> Щоб бранців пропустить<br /> з подоланих держав.<br /> Бо шлях звитяг крізь браму не прослався.<br /> То брама пристрасті пригнобленій і лютій<br /> Старих століть.<br /> Одягнені в шарлат,<br /> Тоді здвигав свої дзвіниці злотокуті,<br /> Мов пишні бунчуки,<br /> бундючний гетьманат.<br /> Тоді, немов бучний вінець,<br /> На масне волосся степу<br /> Поклав церкви свої Мазепа,<br /> Поет,<br /> і гетьман,<br /> і купець;<br /> Тоді, програвши гру одчайну,<br /> Навчився бігати назад<br /> Мазепин білий кінь, оцей Пегас без стайні,<br /> Безхвостий Буцефал<br /> прийдешніх гетьманят.<br /> Женіть того коня,<br /> хода його хай втихне!<br /> Мов списа ржавого,<br /> дзвіниць ламайте тінь!<br /> І мовкнуть дзвони,<br /> дзвони з-під склепінь,<br /> Бо серце наше більше, аніж їхнє!
III. Будинок
Мов райдуга, що викута в гамарні,<br /> Уже нагнувсь над домом віадук,<br /> Але ще юрбами навколо ходить гук,<br /> Стає в стовпи громохкі й незугарні.<br /> Стовпи громохкі. Палі риштувань.<br /> Підойми зігнуті. Поламані домкрати.<br /> Кипить могутніх будувань<br /> Гарячий бунтівничий кратер.<br /> В’їдається у степ завзята праця та,<br /> Як смерч, поставлений донизу головою.<br /> Трясе рівниною і двигає горою,<br /> Мов аркуші, шари земні горта.<br /> І вибуха, як постріл, рух,<br /> Розряд міцних натуг.<br /> Тут<br /> Буяє труд.<br /> І пруг<br /> ляга на плуг,<br /> І кут<br /> ляга на кут;<br /> Луна іде навкруг<br /> Споруд.
Ідуть потужні голоси,<br /> Прокочуються в танці,<br /> І відгукаються баси<br /> Тяжких електростанцій,<br /> Де на моторах, з-під щіток,<br /> Між нафтових калюжок,<br /> Повзе, закручуючись, ток,<br /> Немов стальний остружок.<br /> Наллявши сяйва в склянку ламп,<br /> Він в’є свою спіраль<br /> Від паль<br /> До дамб,<br /> Від дамб<br /> До паль,<br /> Кваплячись у даль,<br /> Де хаос ям і хаос куп<br /> Піску й рудої ржі,<br /> Де на твердий, упертий шруб<br /> Нагвинчуються етажі.
Колонки електричних гроз<br /> В дротах прогримотіли,<br /> І лопає тривалий трос.<br /> Як лопаються жили.<br /> І смерчі звуків випряда<br /> Оскаженіла хуга;<br /> То крутиться мерщій труда<br /> Велична центрифуга.<br /> Обертається мерщій,<br /> Луна на гони й гони<br /> По рейках гомінких колій,<br /> Як вагонетки, гонить.<br /> Копають степ, свердлять масив<br /> І закладають тут же<br /> Масиви стін,<br /> І дула димарів,<br /> І кратери споруджень.<br /> Зубами чорними зубил<br /> Рубають ромби брил,<br /> Бетон громадять в кучугури,<br /> І пахне, як озон, їдкий металу пил,<br /> І котяться важкі акорди сил,<br /> Широких спин і мускулястих тіл<br /> З залізної клавіатури.<br /> Залізо б’ють і гнуть прекрасну мідь<br /> І горбатих м’язах руки чоловіка.<br /> Над землею гримить,<br /> Над старою землею гримить,<br /> Як марш нечуваних століть,<br /> Будування висока музика.<br /> І стогне степ,<br /> і стугонить країна,<br /> Стальна запінена турбіна<br /> Електростанцій громових,<br /> І рухається день, як верств одвічний здвиг,<br /> І другий день уже чекає черги,<br /> Бо кожен день — як вибух і як штурм,<br /> Шалений марш напружень і енергій,<br /> Салют,<br /> і виклик сурм,<br /> і натиск,<br /> і алярм.
1928<br /> Бажан Микола Платонович, Доробок. К. — Дніпро, 1979.