Вийшов в поле боровик<br />
та й узявся в боки,<br />
бо він бачити не звик<br />
обрії широкі.

Покрутився на нозі,<br />
реготом залився,<br />
танцюристці-стрекозі<br />
в пояс уклонився.

Довго зайчика ганяв,<br />
виспавсь на пісочку.

Коли вечір вже настав,<br />
викупавсь в струмочку.

Треба вже й додому йти,<br />
суне ніч-циганка.

Почала гриба трясти<br />
люта лихоманка.

Розболілась голова,<br />
коле в усі, нежить...<br />
Може, з тиждень або два<br />
боровик пролежить.

Заблудився серед трав,<br />
наколов десь ніжку,<br />
ледве-ледве дочвалав<br />
і упав на ліжко.

В хаті — лишенько моє!<br />
Щось страшне знялося:<br />
батько в груди себе-б'є,<br />
мати рве волосся.

Звали знахаря-крота,<br />
забігала мишка...<br />
Горе! в грудях хрипота,<br />
в легенях задишка.

З хліва кликали жука,<br />
ящірку-ворожку,<br />
прикладали павука,<br />
розтинали ніжку.

Виганяли переляк<br />
("Йди, мовляв, до лиха!").<br />
Боровик палав, як мак...<br />
(Думали, бешиха...)

Йшла бабуся, як на те<br />
очі вже старенькі,<br />
не розгледить, що росте —<br />
погань чи опеньки.

Йде, нагнеться, візьме щось<br />
і у кіш положить,<br />
і старій чогось здалось,<br />
що вона поможе.

"Гей, до нас, бабусю, йдіть!"<br />
закричали з хати.<br />
"З ліжка дворого зведіть,<br />
треба рятувати!"

В руки хворого взяла,<br />
плигає, сміється<br />
і цілує без кінця:<br />
"Боровик, здається!

Йди до гурту! Веселіш<br />
буде тут малому..."<br />
І, поклавши його в кіш,<br />
понесла додому.