1

Будь ласка,<br />
заходьте!<br />
Скоріше заходьте!<br />
Усе,<br />
що згубили,—<br />
шукайте й знаходьте!<br />
Я все покажу вам,<br />
що є на полицях.<br />
Ви тільки, будь ласка,<br />
уважно дивіться.<br />
Можливо,<br />
на котрійсь<br />
із наших полиць<br />
ви знайдете те,<br />
що згубили колись!

2

Отут перед вами —<br />
загублена совість.<br />
Гадаю,<br />
вона в нас<br />
лише тимчасово:<br />
без неї ж не можуть<br />
дорослі та діти<br />
і тижня прожити<br />
на білому світі...<br />
Згубив її хлопець,<br />
який тишком-нишком<br />
надворі<br />
малому підставив підніжку,<br />
у іншого хлопця<br />
м'яча одібрав,<br />
сусідці по парті<br />
малюнок порвав.

А тільки<br />
спитають у нього:<br />
— Навіщо? —<br />
Провину<br />
він звалить одразу<br />
на інших,<br />
тому<br />
ні в дворі з ним,<br />
ні в класі не грають.<br />
Гадаю,<br />
він скоро<br />
до нас завітає...

Ну от, подивіться,<br />
а що вам казав я!<br />
Уже поспішає по совість<br />
хазяїн!<br />
— Ця совість,<br />
я бачу,<br />
належить тобі?<br />
Будь ласка, бери,<br />
але більш не губи!

3

А тут на полиці —<br />
роззява з роззяв,<br />
найкращий ловець<br />
і винищувач гав.

Давно вже<br />
усе він забув і прогавив:<br />
забув<br />
жовтенятські обов'язки<br />
й справи,<br />
забув десь портфель,<br />
рукавички красиві,<br />
забув і про те він,<br />
що мама просила.

А якось на гаву<br />
так рота роззявив,<br />
що сам загубив себе,<br />
бідний роззява!

Ще й досі<br />
дивується всюди народ:<br />
од хлопця зоставсь<br />
лиш роззявлений рот...

Як тільки зустріне його<br />
хтось із вас,<br />
скажіть,<br />
щоб зайшов за собою<br />
до нас.

4

Ця купа велика —<br />
загублений час.<br />
Боюся, що й місця<br />
не вистачить в нас...

Ось — час для навчання,<br />
загублений в школі,—<br />
його вже, напевно,<br />
не вернеш ніколи!

Тут — час допомоги<br />
і мамам, і татам,<br />
який у розвагах<br />
втрачали завзято.

Там — час для зарядки,<br />
що в ліжках згубили<br />
і разом зі спортом<br />
у ліні втопили...

Тут стільки часу<br />
погубили невчасно,<br />
що я вже й не знаю,<br />
куди його класти!

Напевно,<br />
мені доведеться<br />
на дверях<br />
скоріше прибити<br />
табличку фанерну,<br />
щоб з неї<br />
нарешті довідався кожний:

"Загублений час<br />
повернути не можна!"

5

А онде в куточку,<br />
далекім і темнім,<br />
лежить і страждає<br />
загублена чемність.<br />
Страждає<br />
за хлопця якогось<br />
страшенно!..

Він лізе в тролейбус,<br />
немов навіжений,<br />
всідається й дума:<br />
"Усі ви хоч трісніть,—<br />
нізащо у світі<br />
не встану я з місця!"

Він запросто<br />
дівчинку може принизить.<br />
Для нього<br />
повага до старших —<br />
дурниці...

Тому-то й страждає<br />
так гірко та вперто<br />
загублена чемність,<br />
що може й померти.<br />
Шепоче про себе:<br />
"Спасибі!", "Будь ласка!" —<br />
таким голосочком,<br />
що й слухати важко.<br />
Привітно<br />
киває голівкою всім<br />
і всім поступається<br />
місцем своїм.

Візьміть її швидше,<br />
я дуже вас прошу,<br />
бо може, бідаха,<br />
загинути просто!

6

Ось — дружба,<br />
забута під партою<br />
в школі.<br />
Такого<br />
не бачив я досі ніколи!

Ну як —<br />
поясніть мені! —<br />
може це бути,<br />
щоб дружбу,<br />
як зошит чи ручку,<br />
забути?!

Два хлопці<br />
у класі її загубили —<br />
вони на перерві<br />
ні за що побились.

А друзі ж були —<br />
можна заздрити тільки!<br />
Довіку дружили б,<br />
якби ж то не бійка.<br />
А з чого вона —<br />
невідомо нікому...

Тож порізно<br />
ходять віднині<br />
додому,<br />
насуплені<br />
в класі сидять<br />
на уроках,<br />
і жоден<br />
не зробить до друга<br />
ні кроку.<br />
А вдома сумують,<br />
зітхаючи тужно,<br />
і згадують часто<br />
загублену дружбу...

Я певен:<br />
недовго пролежить вона —<br />
її заберуть неодмінно<br />
від нас!

7

Це — сміх розвеселяй<br />
сидить і регоче,<br />
неначе його<br />
безперервно лоскочуть.<br />
І всі,<br />
хто погляне<br />
на згублений сміх,<br />
так сильно сміються,<br />
що валяться з ніг!<br />
Лежать і регочуть,<br />
забувши про тишу,<br />
а сміху од того<br />
утричі смішніше.

От тільки хазяїн його —<br />
у зажурі...<br />
Од ранку й до вечора<br />
ходить похмурий,<br />
не біга, не гра,<br />
не співа і не скаче,<br />
а сяде<br />
в якомусь куточку —<br />
і плаче...

Хай швидше до нас<br />
завітає за ним.<br />
Невже йому весело<br />
жити сумним?..

8

Як бачите,<br />
є в нас<br />
на що подивитись,<br />
тому не соромтесь,<br />
дорослі та діти,<br />
будь ласка, заходьте,<br />
скоріше заходьте,<br />
усе,<br />
що згубили,—<br />
шукайте й знаходьте!<br />
І все,<br />
що вам треба,—<br />
скоріше беріть.<br />
Та більше<br />
ніколи в житті<br />
не губіть!