Білка стрибала з гілки на гілку і впала просто на сонного вовка. Вовк схопився і хотів її з'їсти. Білка почала просити: — Пусти мене. Вовк мовив: — Добре, я пущу тебе, тільки ти скажи мені, чого ви, білки, такі веселі. Мені завжди нудно, а на вас дивишся, ви там угорі все стрибаєте та бавитесь. Білка мовила: — Пусти мене спочатку на дерево, я звідти скажу, а то я боюся тебе. Вовк відпустив, а білка стрибнула на дерево і звідти крикнула: — Тобі того нудно, що ти злий. Тобі лють серце пече. А ми веселі, бо ми добрі і нікому лиха не завдаємо.