Моя душа — давнезний замок<br />
В злих чарах, в гордощах, в плющах.<br />
(Правда ж, великі в мене очі?<br />
А не блищать, а не блищать).

Луна гуля в безлюдних залах,<br />
А з мурів пустка витріща<br />
Двоє великих темних вікон.<br />
(Яка утома в тих очах!)

Там бродять привиди й тумани,<br />
Там підземелля віє дух,<br />
Там стогнуть лицарі закляті<br />
I тіні шастають навкруг.

Лиш де-де, в час нічної тайни,<br />
Вогонь сяйне в очах сумних:<br />
По замку ходить Біла Пані<br />
Й крізь вікна сипле злотний сміх.