І
До самого вечора сліпа Килина сиділа на призьбі й наставляла вухо в той бік, де по зеленому оксамиту луків сріблястою гадюкою плазувала ріка: там погрозливо шуміло. Вона раз у раз зідхала й хрестилась: мовляв, спаси мене, Царице небесна! Потім, налапуючи кілочки на тину, ішла до воріт і кликала:
— Марько! Де ти є?
— Осьдечки, тьотю,— озивалась дівчинка.
— Пасеш?
— Пасу, тьотю!
— Ну й паси з...