Балада провулка
Балада провулка
Де, заламавши руки сині,<br /> рятунку кличе ніч намарне,<br /> колишуться п’яниці й тіні<br /> біля кульгавої ліхтарні.
Блакитним квітом похилившись,<br /> ліхтарня, мов лілея, в’яне,<br /> і світ недійсний, тільки миші<br /> ведуть шевців на місяць п’яних.
В корчмі із зорями й дзвінками,<br /> де лупії і сажотруси<br /> співають гімни над склянками<br /> і славлять ніч і чар спокуси.
Крива ядуха пані смутку,<br /> схиляючись до касопорців[88]<br /> обличчям зморщеним, мов губка,<br /> фальшиві карти в пальцях корчить.
Оперши лікті у задумі,<br /> нічного промислу любимці<br /> пливуть на плахтах диму й шуму<br /> під лопіт зір у скрипки скриньці.
В кублі химер, верзінь, наруги<br /> під хлип свічок – тремтливих птахів —<br /> ворожать лупіям папуги,<br /> і грузнуть в стіл слова, мов цвяхи.
Знічев’я плачуть горлорізи<br /> і сповідаються горілці,<br /> і, мов павук, у горло лізе<br /> забутий спів, подертий в кільця.
Знов сажотруси стягом гімну<br /> життя похвалу залопочуть.<br /> Хто це у кухоль знагла гримнув?<br /> ……………………………………
Чарки, мов птахи, відлітають<br /> понад столами, попід стелю<br /> лопочуть крилами скляними,<br /> дзвінками грають понад синім<br /> кущем димів, що корчму стелять.
Зів’яла вже зоря остання,<br /> і місяць теж зів’яти мусив,<br /> та в черепа розбитій мушлі<br /> шумить і плеще аж до рання<br /> хор лупіїв і сажотрусів.
30 січня 1936