Балада про Кармалюка
Балада про Кармалюка
Прив'язали, примоцювали,<br /> гей, мотуззям<br /> Устима, лицаря, гей, Кармалюка<br /> До кобили дубової, до позорища<br /> Три екзекутори та й четвертий кат.
Як один екзекутор шкірив зуби іржаві,<br /> Як другий екзекутор<br /> дрижав у пропасниці,<br /> Як третій — штабс-лікар в пенсне —<br /> похукував,<br /> А кат походжав та бабам підморгував:
"Молодиці та дівоньки,<br /> фартухи підставляйте,<br /> Фартухи підстеляйте<br /> під сльози лайдацькі,<br /> Пригорщі підставляйте та ще й відерця —<br /> Зараз дощ я висічу<br /> із очей та й розбійницьких".
І зойкнув народ,<br /> і сахнулись солдатики,<br /> Як свиснув батіг блискавицею з громом,<br /> І тільки душилась косою чорною<br /> Якась кароока, мабуть, полюбовниця.
І тільки втомився хреститися батюшка<br /> За сотим ударом, сто першим посвистом,<br /> І тілька рука у ката зомліла,<br /> І тільки сонце осліпло від поту,
І тільки в маленького хлопчика русого,<br /> Гей, замурзаного,<br /> гей, засмальцьованого,<br /> Маленька сльоза собі по щоці,<br /> А він її стер кулачком та й порепаним.
Встав Кармалюк. Намочив сорочку.<br /> Сплюнув. На вітрі повів плечима,<br /> Гей, на вітрі, на долішньому,<br /> на подільському,<br /> Гей, на вітрі,<br /> на кривавому та й вітрищі.
Та й натяг Устим на плечі посічені<br /> Тюремну сорочку, в діжі намоклу,<br /> І величезна макова квітка кривава<br /> Зайнялась на плечах, гей, спалахнула.
Та маленьке дитя, найменше, як маківка:<br /> "Мамо, я хочу такої льолі, — сказало. —<br /> Я хочу льолі червоної, мамо,<br /> та й льолі,<br /> Такої льолі, як в того дяді, ой, льолю!"
І простягло рученята замурзані<br /> До побитого сонця, до сонечка,<br /> І рота солдатиків, гей, муштрованих,<br /> Дивилася на Сибір, на схід сонечка.
І стер Кармалюк свою першу сльозу,<br /> Першу сльозу на сто першім ударі.<br /> І тільки замурзаний хлопчик кричав:<br /> "Мамо, я хочу льолю червону,<br /> ой мамо, хочу!"