Балада про чорну тугу
Балада про чорну тугу
Перекладач: Микола Лукаш<br /> Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К. :Дніпро,1990
Клюють півні темний обрій,<br /> ніяк сонця не знаходять;<br /> Самотина Горова<br /> із гори крутої сходить.<br /> Пахне кіньми і тінями<br /> її тіло, лите з бронзи,<br /> груди, два курні ковадла,<br /> круглим жалем тужать-стогнуть.<br /> "Самотино, що шукаєш,<br /> чом блукаєш самотою?"<br /> "Чом блукаю, сама знаю,<br /> що тобі до мого болю?<br /> Я шукаю в цьому краї<br /> саму себе, свою долю".<br /> "Самотино, моє горе,<br /> коли кінь закусить повід,<br /> заженеться з гону в море,<br /> буйна хвиля його втопить".<br /> "Не кажи мені про море!<br /> Проростає туга чорна<br /> на оливковій землі<br /> під зелений шепіт-гомін".<br /> "Ти скажи, яка ж то туга,<br /> яка мука невгамовна,<br /> що з очей тобі сльозить<br /> гіркота терпка лимонна?"<br /> "Мечусь дома, як причинна,<br /> з тою тугою жалькою,<br /> волочаться долі коси<br /> і по кухні, й по алькову.<br /> Все на мені з тої туги<br /> гагатом чорним холоне...<br /> Ой льолі ж мої ллянії,<br /> ой макове моє лоно!"<br /> "Самотино! Вмийся біло<br /> непочатою водою,<br /> собі серце заспокой,<br /> може, знайдеш свою долю".