До великої покари<br />
На розпутті при дорозі<br />
Судять Байду яничари<br />
В Золотім Галатськім Розі.

Суд скінчився.— Хлопці, гайда,—<br />
Мовив сам Султан турецький: —<br />
Люту смерть хай прийме Байда,<br />
Князь-отаман Вишневецький.

Так скатуйте розбишаку,<br />
Щоб почула і забула<br />
Україна з переляку<br />
І дорогу до Стамбула.

Хай почує вся отара<br />
Гайдамаків запорізьких,<br />
Що чекає й їх та кара<br />
На плацах золоторізьких!

"Смерть йому!" — кати гукнули.<br />
Змовчав Байда перед горем,<br />
Тільки іскри промайнули<br />
В грізнім погляді суворім...

Тут взяли його наскоком<br />
Яничари злісні й грізні<br />
Й почепили правим боком<br />
Та на гак товстий залізний.

II

— Гей, не гнись, могутня спино,<br />
Не зломись, моє ребро! —<br />
Ти прощай, прощай, Вкраїно,<br />
Ти прощай, старий Дніпро!

Хай же турок не вчуває,<br />
Як терплю я муки й глум...—<br />
І старий козак співає,<br />
Розганяє біль і сум,

Оддає він Богу дяку,<br />
Що досяг цього вінця,<br />
Що не знав ніколи ляку<br />
За Вкраїну до кінця.

До його тут кат нагнувся,<br />
Щоб надати більше мук,<br />
Байда хутко стріпонувся,<br />
І вхопив од турка лук,

І тремтячими руками<br />
У Султана навдалу<br />
Понад злісними катами<br />
Він пустив свою стрілу.

Та пропав задармо замах,<br />
Бо в очах маріла мла<br />
І в руках в кривавих плямах<br />
Поковзнулася стріла!..

Через три дні він скінчився,<br />
Як дійшов до серця крюк,<br />
Та терплячим залишився<br />
Аж до смерті серед мук.

А як турки прибирали<br />
В яму з крюка мертвяка,<br />
В ту сторінку позирали,<br />
Що вродила козака.

1909