Багато з забутого часу<br />
Гейне Генріх

&#65279;XXXIX.

Багато з забутого часу<br />
Картин з домовини встає, –<br />
Я згадую, як близько тебе<br />
Життя я провадив своє.

Блукав цілу нічку у мріях<br />
По вулицях я самотний,<br />
Зглядалися люди на мене,<br />
Що я був мовчазний, смутний.

Вночі було краще, – безлюдні<br />
Всі вулиці в місті були;<br />
Я тільки та тінь моя власна<br />
Мовчазно по вулиці йшли.

По бруку так швидко ступав я,<br />
І крок мій навколо лунав,<br />
А місяць на мене з-за хмари<br />
Поважно згори поглядав.

Ставав я край дому твойого,<br />
Дививсь у віконце твоє.<br />
Так пильно дивився<br />
угору,<br />
І серденько рвалось моє.

Я знаю, що ти виглядала<br />
Частенько на мене з вікна,<br />
А я, весь промінням облитий,<br />
Стояв, мов колона сумна.

Перекладач: Леся Українка, 1890