В пустелі вбогій і скупій,
Де вітер мчить піски нагріті.
Анчар, як грізний вартовий,
Стоїть один у всьому світі.
Його зростила на біду
Природа у годину люту,
І в зелень мертвісно-бліду,
І в корінь налила отруту.
Отрута капає з кори,
Стопившись вдень жарою-млою,
І застигає в вечори
Тужаво-світлою смолою.
До нього й птиця не летить,
І тиг...