АБЕТКА ТРАВИ<br />
Забули, що прив’язані до трав,<br />
Попід ногами кільчаться легенди,<br />
Нас хтось скосив, але не роз’єднав —<br />
Буркун, гірчак, любисток, андромеда…

Вдихнеш ту старожитню гіркоту,<br />
Разом із нею буявіння літа.<br />
Пірнеш у сну скуйовджену скирту,<br />
Тебе вдихне у себе нечуйвітер.

І вже не ти розписуєш рядки,<br />
Смарагдові змальовуєш пейзажі,<br />
Крізь шкіру пробиваються ростки,<br />
І безмір зеленавих відображень —

У крапелинах срібної роси.<br />
А косарі здається ще далеко…<br />
Для їхньої точеної коси<br />
Однаково – плакун це чи грабельки.

Лиш горицвіт біжить напереріз,<br />
Так кров біжить… Так висиха рутвиця…<br />
І не роса, а повні очі сліз<br />
В родовика... Опісля косовиці…

Наталя Дзюбенко-Мейс