Вже ронить ліс багряне убрання,
Сріблить мороз поля зів’ялі й голі,
З-за гір прогляне, наче мимоволі,
І погасає тихе сяйво дня.
Палай, каміне, в келії пустинній,
А ти, вино, негод осінніх друг,
Хоч би на мить у чаші легкопінній
Дай забуття моїх гірких недуг.
Печалюсь я: до друга дальній світ,
З яким запив би довгу я розлуку,
Якому б міг...