— Перепрошую, — сказав йому на самісіньке вухо тихий кошлатий голос. — Чи не могли б ви спати трохи тихше? Ваші сни такі гучні, що проникають до моїх, а я, знаєте, ніколи особливо не захоплювався історичними датами. Вільгельм Як-його-там, тисяча шістдесят шостий — мені цього досить, хай би краще була миша-танцюристка замість цієї інформації.
— Га? — відгукнувся Трістран.
— Трошки тихіше, — порадив голос. — Якщо можете.
— Вибачте, — сказав Трістран, і з тієї миті замість снів бачив тільки темряву.
— Сніданок, — сказав голос йому на вухо. — Грибчанські, смажені на маслі з диким часником.
Трістран розплющив очі. Ранкові промені пробивалися крізь густе віття кущів шипшини, забарвлюючи траву зеленим золотом. У повітрі висів пречудовий запах.
Перед самісіньким Трістрановим носом стояла олов'яна миска.
— Звичайно, сніданок небагатий. Сільський, можна сказати. Благородні панове, звісно, звикли до іншого, а для таких, як я, хороший грибчанський — вершина смаку.
Трістран блимнув очима, занурив руку до миски і двома пальцями витяг звідти великий гарячий гриб. Хлопець обережно відкусив маленький шматочок, і аж зайшовся слиною. За все життя Трістран не їв нічого смачнішого — прожувавши гриб, він так і сказав.
— Ви дуже ввічливі, — зраділа маленька фігурка, що сиділа по той бік вогнища, яке потріскувало і диміло в ранковому повітрі. — Надзвичайно ввічливі. Але ж і ви, і я добре знаємо, що з'їли ви всього лише шматочок смаженого польового грибчанського, і ані крихти чогось путящого…
— А ще можна? — запитав Трістран, нарешті розуміючи, як сильно він зголоднів: часом так буває, коли трохи поїси.
— Яке виховання! — захопилася маленька істота, одягнена у велике смішне пальто й не менш смішний капелюх. — Ви запитуєте, чи можна ще, наче покуштували перепелиних яєць пашот і копченого м'яса газелі з трюфелями, а не простого грибчанського, на смак схожого на тухлятину, якої навіть коти не їстимуть! Оце я називаю виховання!
— Справді, я дуже хотів би з'їсти ще один гриб, — сказав Трістран. — Якщо ви не проти.
Маленький чоловічок — якщо він, звісно, був людиною, в чому Трістран сильно сумнівався — сумно зітхнув і простягнув руку до сковорідки, яка шкварчала на вогні. Насадивши на вістря ножа два великі гриби, він скинув їх у Трістранову олов'яну миску. Той подмухав на них і швиденько з'їв — знову просто з пальців.
— Очам не вірю, — повідомила кошлата істота із сумішшю гордості й жаху в голосі, — ви так наминаєте ці грибчанські, наче вони вам справді подобаються, наче вони на смак не подібні до суміші стружки й гнилого червивого дерева.
Трістран облизав пальці і запевнив свого добродійника, що йому за все життя ще не пощастило поласувати такими прекрасними грибами.
— Це ви зараз так кажете, — з похмурим задоволенням відповідала істота, — але за якусь годину зміните свою думку. Не сумніваюся, в животі у вас почнеться рейвах — як тоді, коли рибалка закрутив роман з русалкою, а його дружина про все довідалася. Крику було — від Гарамонда до Штормгольда! Що не слово — добірна лайка, в мене аж вуха посиніли.
Кошлатий персонаж важко зітхнув.
— До речі, якщо вже мова про ваш кишечник, — продовжив він, — то саме час подбати й про мій. Зробити це я збираюся он за тим деревом. Чи можу я попросити вас про послугу — попильнувати мої речі? Буду надзвичайно вдячний.
— Звісно, — ввічливо погодився Трістран.
Кошлатий чоловічок зник за дубом. Кілька разів звідти почувся якийсь стогін, після чого новий друг Трістана повернувся. Він сказав:
— Ну от і все. Знав я одного пана з Пафлагонії, котрий щоранку ковтав живу змію. Він казав, що це додає йому впевненості: хай там як, за цілий день нічого гіршого вже однак не трапиться. Коли його засудили до повішення, перед стратою бідолаху змусили зжерти цілу миску волохатих багатоніжок, тож його переконання не зовсім спрацювало.
Трістран попросив дозволу на хвилину відлучитися, і пішов справити малу потребу під тим же дубом. Купка посліду, яку він там побачив, була нітрохи не схожа на людські випорожнення — вона більше нагадувала оленячі або заячі кульки.
— Мене звуть Трістран Торн, — представився хлопець після повернення. Тим часом його приятель встиг загасити вогонь, спакувати сковороду та усе інше начиння.
Знявши широкого капелюха, він притис його до грудей, дивлячись на Трістрана знизу.
— Зачарований, — повідомив він, і вказав пальцем на свій клунок. Там було виведено напис: "ЗАЧАРОВАНИЙ, ЗАВОРОЖЕНИЙ, ЗАКЛЯТИЙ І ЗАПЛУТАНИЙ".
— Спочатку я був просто заплутаний, — зізнався кошлатий приятель, — але ви ж розумієте, як воно буває.
З цими словами він вирушив у путь. Трістран ішов позаду.
— Агов! Зачекайте! — гукнув Трістран. — Можна трошки повільніше?
Чоловічок — Зачарований, чи як його там? — рухався надзвичайно швидко, наче білка, що дереться на дерево, і це незважаючи на чималенький клунок. Трістранові враз пригадався тягар Християнина з книжки "Шлях пілігрима", котру пані Черрі читала їм щопонеділка, і щоразу додавала: автор — людина проста, але книжка вийшла хороша).
Маленьке створіння розвернулося і підбігло до Трістрана.
— Щось не так? — запитало воно.
— Я за вами не встигаю! Ви неймовірно швидко ходите.
Кошлатий чоловічок враз сповільнив крок, щоб супутник не відставав.
— Звиняйте, — сказав він. — Зазвичай я ходжу сам, тому призвичаївся ходити у власному темпі.
Вони пішли поряд. Крізь молоде листя на дорогу падало зелено-золоте сонячне світло. Трістран твердо знав, що таке світло буває тільки навесні. Він подумав, що літо, мабуть, залишилося далеко позаду, як і жовтень. Раз у раз хлопець помічав серед зелені дерев і кущів яскраві плями, а кошлатий чоловічок щоразу давав пояснення:
— Це деркач, якщо офіційно — пан Крекс-Крекс. Гарний птах.
Або:
— Пурпуровий колібрі. П'є квітковий нектар. Вміє зависати в повітрі.
Або ж:
— Червоношапочник, домовик. Вони зазвичай тримаються на відстані, але навіть не думайте наближатися, щоб краще роздивитися — можете нарватися на неприємності.
Подорожні сіли повечеряти біля струмка. Трістран поділився хлібиною і стиглими червоними яблуками, а також сиром — твердим, терпким і ламким — що його отримав у дорогу від матері. Кошлатий чоловічок куштував продукти з підозрою, але це не стало на заваді — він миттю все змегелив, облизав пальці, а потім з хрускотом узявся до яблука. Потім, зачерпнувши зі струмка води, він скип'ятив воду на чай.