Я для певності питаю в гостя:
— Чи були в еллінів імена, що починалися б так само, як ім'я того скіфського царя?
— Скільки завгодно, — відповідає гість. — Ти ж, напевно, знаєш легенду про дочку крітського царя Міноса — Аріадну, ну, ту, що з допомогою клубка пряжі врятувала свого коханого Тесея? Знаєш і мою розповідь про великого кіфареда по імені Аріон. А ось іще еллінські імена, схожі з іменем вашого царя Аріанта: Еант, Біант, Атлант...
Кажу Геродотові:
— Отже, ти переклав по-грецькому ім'я скіфського царя?
Він відповідає трохи здивовано:
— А по-якому ж я мусив перекладати? Такий був звичай за його часів.
З "Історії" Геродота ми знаємо зо два десятки імен скіфів...
Але досить про походження того царя Аріанта. Спробуймо бодай приблизно визначити, коли він жив.
Питаю в Геродота:
— Коли ти плавав до Скіфії, хто тоді був там царем?
— Октамасад! — упевнено відповідає Батько історії.
Той Октамасад за зраду вітчизняних богів скарав на горло рідного брата Скіла, свого попередника. Під час відвідин Геродота Октамасад був ще молодий, а Геродот побував у Скіфії приблизно 450 року до нової ери.
Ми точно знаємо безперервну династичну лінію принаймні дев'ятьох скіфських царів: од Прототія до Октамасада. Прототій був дідом Спаргапіта й царював приблизно 670 року до нової ери. Далі в глиб історії Геродот уже не називає жодного скіфського царя, крім отого Аріанта, який розпорядився вилити з наконечників стріл колосального казана.
Питаю Батька історії:
— Де було поставлено той казан?
— У місцевості Ексампеї. Там є дуже дивний струмок гіркої води. Він упадає в Південний Буг на відстані чотирьох днів плавання від гирла. Гіркий струмок не дуже великий, але робить воду в усій нижній частині Південного Бугу непридатною для питва.
Яка ж річечка впадає в Південний Буг за чотири дні плавання від гирла?
Сядьмо на звичайного весельного човна й вирушмо від гирла вгору, а через чотири дні зійдім на берег і розгляньмося довкіл. Одразу за пристанню побачимо вулиці райцентру Вознесенська Миколаївської області. А з лівого боку в Південний Буг упадає річечка Мертвовод!
Промовиста назва?
Ось як точно все визначив Геродот! Після нього минуло дві з половиною тисячі років, а гірковода річечка так само несе свої хвильки в Південний Буг, можливо, всі ці дві з половиною тисячі років однаково й називається.
— Чому ж ти іменуєш цю річечку Ексампеєм? — дивуюсь я.
Ось як написано в "Історії" Геродота: "Назва річечки й місця, звідки вона витікає, по-скіфському Ексампей, еллінською ж мовою — Священні Дороги".
Я вагаюся й заглядаю до словника: невже "Ексампей" — скіфське слово?.. Ні, не скіфське, а грецьке. Його слід перекладати як "Спалища". Можливо, на Ексампеї було священне урочище скіфів-праслов'ян, куди з усіх навколишніх сіл звозили небіжчиків для спалювання. Це підтверджується й грецькою назвою місцевості та річки "Священні Дороги" ("Гіре Годе"). Адже дороги до храмів, до присвячених богам урочищ, а також до некрополів ("Міст мертвих") стародавні елліни, та й усі інші народи, вважали священними. До речі, слово "Мертвовод" або "Мертвовід" можна тлумачити не тільки як "мертва вода", а й як "остання дорога", котрою вели-проводили небіжчиків.
Схоже на те, що врочище дуже довго зберігало роль священного, де було заборонено селитись, а може, й орати; про це свідчить і топоніміка обабіч річки: Малосолоне, Кам'януватка, Крива Пустош, Павлогірківка (звідси витікає Мертвовід!).
Але мені не все зрозуміло, і я знову запитую свого гостя:
— Як же розуміти оті твої слова? Ти пишеш: "Назва річечки й місця, звідки вона витікає, по-скіфському Ексампей, еллінською ж мовою — Священні Дороги". Тобто Гіре Годе. Адже й Ексампей, і Гіре Годе — слова еллінські, а не скіфські!
Батько історії не вагається ні на мить.
— Що ж там неясного? Те речення слід розуміти так: "На струмок і врочище, яким він протікає, скіфи кажуть "Спалища", а елліни — "Священні Дороги".
Визначивши час і місце дії, повернімося знову до того колосального казана. Геродот каже:
— В цім урочищі (Ексампеї) стоїть судина, разів у шість більша за ту судину для розведення вина, яку Павсаній, син Клеомброта, звелів поставити при вході в Чорне море й присвятити богам.
— А ти сам бачив ту Павсанійову судину? — вже знаючи, про що йдеться, запитую в Батька історії.
— Бачив на власні очі, — відповідає Геродот. — Вона вільно вміщує шістсот амфор.
— А скіфська невже справді вшестеро більша?! — мимоволі вихоплюється в мене. — Добря-ачий казанок... Який, ти казав, він утовшки?
— Ось такий: шість пальців! — Геродот притуляє до правої долоні ще й великий палець лівої руки.
— А хто був той Павсаній, син Клеомброта?
— Один з героїв греко-перських війн, головнокомандувач еллінських військ у славнозвісній битві під Платеями, — каже Геродот. — Небіж спартанського царя Леоніда й опікун його сина Плістарха — неповнолітнього царя.
Отже, Павсаній був людина достатньо багата й могутня, щоб розщедритися перед богами на такий дар.
Але скільки це — 600 амфор?
Амфора, або метрет, дорівнювала сорока літрам води. Казан Павсанія вміщував... 24 тисячі літрів!
Чи було це дивом у ті часи?
Було, але не "восьмим дивом світу".
Батько історії знає не про один такий казан.
— Вирішивши за щось там віддячити лідійському цареві Крезові, лакедемоняни виготували мідний казан для розведення вина, ще й оздобили вінця ззовні найрізноманітнішим орнаментом. Той казан уміщував триста амфор, — розповідає Геродот. — Після багатьох поневірянь казан опинився в храмі Гери на острові Самосі.
Триста амфор — це дванадцять тисяч літрів рідини... Я прошу Геродота розповісти й про інші відомі йому колосальні посудини.
— Той-таки Крез одіслав свого часу в дар Дельфійському храмові два казани для розведення вина. Один був золотий, другий — срібний.
— Ти їх бачив? — питаю я.
— Аякже! Раніше золотий стояв у святилищі, як увійдеш — з правої руки. Ну, а срібний був ліворуч од порога. Тоді храм згорів, ну, після пожежі золотий перекотили в скарбницю клазоменян. Срібний — у притвор храму.
— А які були завбільшки ті казани?
— Золотий важив вісім з половиною талантів і дванадцять мін. Вагу срібного не пам'ятаю, але вміщував він 600 амфор. На свято Феофаній дельфійці наповнювали його втричі розведеним водою вином.