Надія ще наводить таке слово, як беттир, що означає "володар", а по-нашому —-зіпсоване слово "багатир". Дон-беттир у них означає "володар вод". То ж у нас майже всі ріки звуться на "дон", а в кожній пісні є Дунай... Дійсно, зовсім легка для нас ця осетинська мова! "Господар" у них хаздар, а це вже зовсім по-стефаниківському, —— ґазда. Де Гуцульщина, а де Осетія!
Словом, Микола й Надії знайшов роботу. Тепер між ними зав’язалося інтенсивне листування. Микола все збирає, зберігає, а нащо — й сам не знає.
А тим часом — екскурсії в Усатове, в Ольвію, в одеський музей. Стели з часів бронзи, могили у вигляді сонця із символом бика, себто обкладені каменем кола, а в них чотири бичачих черепи на всі чотири сторони світу... Ольвійська колонія, вже так добре розкопана, що мало чи не знайдено руїну палацу скитського царя Скіла, того самого, що скинули з царювання самі скити та власноручно вбив брат за те, що відцурався скитських звичаїв, а полюбив грецькі…
Микола почувається приємно одуреним. То він цілий рік присвятив розшукові родоводу свого предка Мадія у закритих стінах і нічого не знайшов, крім скарбу в столиці Саккиз. Та й той подарував… А тут само життя, само повітря, сам краєвид, самий ґрунт і цей зубчастий від могил обрій, само небо безкрає, не закрите ні лісами, ні горами, — вводить його в безпосередній контакт із подіями, що відбулися тут кілька десятків поколінь тому.
20
Санька прийшла з плачем із школи, — вигнала вчителька! Та чого? Та за що? Ледве добилися пуття, а воно он що!
Вчителька викликала Саньку до дошки, Санька вийшла на середину кляси, — а за нею гусеня! Кляса хлихонула сміхом, вчителька спочатку сторопіла, а потім розсердилася. Накричала й відіслала Саньку додому. Скажи-но, хай прийде мама!
Настя, замість пожалувати, і собі на бідну Саньку мокрим рядном:
— А що? Не казала я: ой, дограєшся! ? Отак тобі й треба, щоб не справляла байдиків. Вже дівуля, а їй і досі хахоньки та виграшки в голові!.. Мовчи-но там, бо так і витягну татовим паском!
Гаїна саме й прийшла на таку катавасію. Настя пасіює, Санька ридма-ридає, носом сьорбає...
— Ну, й чого? Що дівчинина винна? — пробувала була вона заступитися.
Але Настя тоді, замість того, щоб свою Саньку вчити, та почала сварити Гаїну.
— А ти гляди свого носа. Тебе ніхто не питає, як я маю своїх дітей доводити до розуму, — розходилася вона. — Ще й вони повиростають та будуть, як я, цеглу на будівництві носити? Я хочу, щоб моя дитина на щось вивчилася! Не так, як оце ти, — вчилась-вчилась, та й назад у болото!
І знов обернулась до Саньки, гримнула:
— Не реви! Сідай мені за книжку! Вчись!
От! І місто, й село Гаїну не розуміє. Такий докір Настин опік Гаїну. Може й справді? "Вчилась-вчилась..." І ні місто, ні село її не приймає. А де ж вона має бути?
Це якби мати такі чудесні крила, щоб можна було знятися й зникнути звідси. Як не крила, то парашут, але щоб він не тільки спускався на землю, а й здіймався вгору. А вгорі, щоб розпустився й зробився кімнатою з прозорими стінами. Ото єдине місце, де Гаїна могла б бути. Хоч би в такі хвилини, як оце ця, коли оперіщать тебе, й не знаєш, як цю хвилину пе-режити.
І Гаїна зловила себе на тому, що вона вже — не село. Вона хоче користати з техніки майбутнього вже сьогодні, мріє про те, що мабуть і напевно буде, але ще сьогодні нема. А їй так уже потрібно цього, — щоб оборонити й охоронити свою вдачу та індивідуальність від таких ляпасів.
Невже вона не має права бути такою, яка є? Це її особистість, а особистості разом із розвитком суспільства різноманітнішають. Нехай інші складнішають в напрямку вигідництва та самовлаштування, — Гаїна має перед собою свій зразок складної психіки. Ні, їй товчуть, що вона не має права виділятися з загалу!
І ще поки дійшла до робітничого гуртожитка, в голові склалася казочка. Хтозна, що в тому від пережитого, реального життя, а що від її хотіння, щоб так було. Казочка, та й годі.
21
Повернувшись із своєї чергової екскурсії, з острова Мігії, Микола застав себе… батьком. Так, батьком! Ця раптова метаморфоза, що про неї він і не снив, і не гадав, і що як обухом по тім’ї, — вона сталася в момент приїзду Майї. Бо Майя приїхала не сама, а з нащадком, з малесенькою дитинкою, з хлопчиком. Це й було те, що давало їй таку певність. "Не турбу-у-йся! Я за тобою й на Огненну Землю!..." От, що воно означало!
Майя поводилась у Миколиній кімнаті, як справжня "жона". Пересунула стола, розложилася з пелюшками й усяким причандаллям на ліжку, негайно послала отетерілого Миколу по ночви. Позич, купи, чи де хоч дістань, а щоб мені були! І ще не якісь там такі-не-сякі, а особливі. Дерев’яних і в хату не неси! Микола мусів на примусі доглядати молоко, щоб не збігло, і робити ще тисячі різних справунків, як якийсь Майїн пахолок.
Крадькома, не наважуючись і досі в глибині душі визнати себе батьком, поглядає він на нащадка. Воно сміється! Як це може бути, щоб така малесенька річ, якої ще, взагалі, не існувало в природі, щоб вона сміялася, виявляла вдачу? О, диви, й сердиться навіть! Коли довго не годують, то кривиться, й заходиться верескливим плачем, таким самим вимогливо-настирливим, як і в його матері. Так, хоч бери та затикай вуха. Але це — його син. Син!
І щоб призвичаїтися, оббутися, Микола починає спочатку. Так ось, що ховала вона від мене, знаючи, що я в її руках, спутаний. Ось, чому була вона така самовпевнена! "Я тебе врятувала!" І хоч він із Майєю чужі люди, і хоч нічого, — ніяка психологічна чи офіційна нитка чи будьяка інша, — їх не в’яже, до загсу не ходили, але вона приїхала й поводиться, як "жона". І так воно й є. Ніколи нікому не зможе він сказати, що в нього нема жінки й сина.
Медуза присмокталася й таки свого доп’яла. Ось так треба спірвати чоловіка, а не так, як ти, дике козеня, там у книгозбірні сидиш!
22
ВЧЕНИЙ ГУСАК
Казка Гаїни Сай
І
Була собі Саня. От, одного разу йде вона до школи, глядь, а під стовпом сидить маленьке гусеня, та так же пищить! Згубилося, без мами, змерзло! Саня взяла його в руки, похухала, угріла та й сховала під пахву. І принесла вона його додому.
Стало гусенятко те рости, й визначили йому місце — спати в татовому кабінеті. Але так полюбило воно Саню, що й не відходить від неї. Вона бавиться, —— й воно тут. Вона сідає за стіл обідати, — воно біля неї. Вона йде1 до школи, — й воно біжить за нею та пищить, щоб узяла на руки. То Саня ховала його в кишеню, і воно тоді переставало пищати, а щасливо ніби засинало.