ЗОЛОТІ ВОРОТА
ЗАПОВІТ
Листопад — 1973 — Київ
ЗОРЯНИМ БРАТАМ, ГРЯДУЩІЙ ГРОМАДІ СВОБОДИ, ВІЛЬНИМ ДУХАМ ВСЕСВІТУ З ЛЮБОВ’Ю
Автор
УЖЕ БІЛЯ ПОРОГУ СТОЮ. УЖЕ ЧУТИ ХОДУ МОЮ. УЖЕ ЧУТИ ПОКЛИК МІЙ. І СТЯГ МІЙ ОБІЙШОВ ПОЛЕ БОЮ.
І КРАЩІ ВОЇНИ ПОРАНЕНІ ВОРОЖОЮ РУКОЮ. АЛЕ ЧОМУ Ж ВИ МОВЧИТЕ, "ЗНАЮЧІ"? ЧОМУ ЗАКРИЛИСЬ ПИЛОМ КНИГ ВІД ПОЛЯ БИТВИ? НЕ ГОДИТЬСЯ МАТИ ЗБРОЮ, СИДЯЧИ В М’ЯКОМУ КРІСЛІ. ТОЙ ВОЇН, ХТО ПІДНЯВ МЕЧ ДЛЯ ПОЄДИНКУ З ВОРОГОМ.
Маємо видимість міцності й обширності темних побудов. Але які підвалини темряви? Ветха свідомість з її всіма наслідками. Багато нагромаджень соціальних, політичних і морально-етичних спорудила пітьма. Але не злякаємось уявної непоборності. Як сніг під променем Сонця, так розтануть всі накопичення Темряви під бурхливим потоком нових Вогнів.
Тому не побоїмося уже сьогодні здійснювати нові основи життя. І в першу чергу здійснювати в свідомості.
ХАЙ НІЩО НЕ ЗБЕНТЕЖИТЬ ВПЕВНЕНОЇ ХОДИ ПОДВИГУ. ТАК, ВИ ПОЧУЄТЕ — ВСЕ ПРОТИ ВАС І ВСІ ПРОТИ ВАС. ХТО Ж ВИ? ЗЕМЛЯ НІКОЛИ ДОБРОВІЛЬНО НЕ ПРИЙМАЛА ВОГОНЬ, ЯК ПЕРВОЗДАННУ СУТЬ, ЗЕМЛЯ РОЗКЛАЛАСЬ БИ, НЕ МАЮЧИ ЙОГО ЖЕРТВЕННОЇ БЛАГОДАТІ.
ТАК, ВСЕ ЗЕМНЕ СУПРОТИ НАС. АЛЕ З НАМИ ЗОРЯНЕ БРАТЕРСТВО. З НАМИ КОСМІЧНИЙ МАГНІТ. ТОМУ СМІЛИВО СТУПАЄМО. І НЕ ВІДДАМО ТЕМРЯВІ ЖОДНОЇ П’ЯДІ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ СПІРАЛІ.
ЗАПОВІТ
Молю, ридаючи, пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Україні понеслось,
І на Украйні понеслось,
Те Слово, Божее Кадило,
Кадило істини. Амінь.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Повстання
Мій Друже!
Чи Твоє серце жахалося недосконалості Буття? Чи Ти горів на полум’ї ненависті до катів і насильників будь-яких історичних епох? Чи Тобі хотілося стати поруч з героєм давнини чи сучасності і розділити його муки, його хрест і подвиг?
Чи Ти вбачав у невеликій квіточці, у білосніжній хмарині, у далекій зірці або в задумливій дитині свого брата, друга, себе самого?
Чи хотілося Тобі зупинити потік смерті, нещастя, злигоднів і відкрити світові Край Любові, Гармонії і натхненної Казки? Чи снилися Тобі незбагненні сни про Країну Блакитної Мрії, де все можливо, де ніщо прекрасне не зникає, де зустрічаються Друзі всіх віків, де не треба когось убити і з’їсти, щоб жити самому, де можна летіти у просторі й часі до коханих своїх, не насилуючи стихії, де і зірка, й людина і найменший метелик об’єднані в дивозвучну Симфонію Всебуття?
Якщо все це було з Тобою, тоді Ти воістину Зоряний Брат! Тоді Ти, справді, Великий Повстанець супроти непорушності, усталеності, сплячки, мертвотності! Тоді Ти — Син Вогню, а Вогонь ніколи не горить вбік чи вниз, а лише вгору!
Ти бачиш, Брате, — світ здригається в агонії безглуздя. Індивіди, сім’ї, держави, об’єднані нації загубили провід Духу і без мети метляються, як осіннє листя, за вітром історії.
Все випробувано, все вичерпано, все зганьблено: боги, ідеї, практика, любов.
І Людство вдивляється в космічну порожнечу, очікуючи Месію або Пришельців з далеких зірок, щоб вони розгадали для нас загадку Древнього Сфінкса.
Ніхто не прийде з космічної порожнечі, мій Друже! Ніхто не прилетить на хмарах судити живих і мертвих! Розгадка в нашому серці, Зоряний Брате! Чуєш?
Повстань, прокинься! Ходімо на високу гору, запалимо Вогнище Матері Світу на неприступній скелі. Буряний час покаже всім спраглим — де рятунок. До Вогню прийдуть і друзі й вороги. Але нічні кажани обпалять крила, а серце світоносне посилить Вогнище Великої Праматері.
Поспішай же, Повстанцю! Поспішай!
Золоті Ворота Всесвіту
Коли душа прагне зоряних висот, хіба всидить шукач у гадючій ямі? Коли воїн замахнувся мечем на ворога, чи засуне він меча в піхви, не опустивши його на голову супротивника? Коли кличе небувала дорога, хіба душа зможе бути щасливою біля обридлого затишку?
Так і ми з Тобою, Друже, — не станемо зволікати. Зберемося в Дорогу. Візьмемо лише необхідне.
Який же критерій обрати, щоб визначити необхідне?
Критерій єдиний: душа, неповторна душа Людини!
Це вона мурує храми й в’язниці. Це вона творить богів і скидає їх, щоб породити нових, ще вишуканіших ідолів, це вона злітає в екстазі до Абсолютного Світу Свободи і знемагає в болоті безсилля і гріховності.
Душу ми зробимо критерієм цінності. Бо вона є ЗОЛОТІ ВОРОТА ВСЕСВІТУ, і на тих Воротах стоїть сторожем Серце.
Скільки нападів на цього полум’яного Сторожа! Скільки хитрощів, щоб приспати його, обдурити! А обдурений або сплячий сторож — вже не сторож! Тоді ворота відкриті для ворогів і місто падає під п’ятою напасників.
Візьмемо символічно Золоті Ворота Києва. Що вони тепер? Лише архітектурний анахронізм, екзотичний казус, історичне непорозуміння. Колись крізь них шумів, клекотів потік воїнів, трударів, мандрівників, матерів, дітей, звитяжців. Біля Золотих Воріт народ вшановував вільних лицарів і гетьманів у Дні Свободи і співав величальні пісні.
А тепер вони стоять на горбі самотньо і печально над новітнім сквером, як тінь героїчного минулого. Ніхто не ввійде крізь ті ворота, ніхто не вийде. Життя пішло мимо них.
Так і душа Людини.
На неї завжди посягали всі релігії, містичні групи, соціальні організації, деспоти, держави, ідеології. І обплутували серце тисячами програм і павутиною примарних "досягнень" та "цілей". І розгублений сторож — серце — вірив підступній намові і впускав орди поневолювачів у Золоті Ворота Душі.
У нас нема часу на довгі розмови, Друже! Залишимо "філософії" до кращих часів. А тепер — чути Дзвін Бою. Отже, будемо говорити коротко — лише найголовніше!
Безстрашно гляньмо на те, що сталося протягом останніх тисячоліть, які ворожі сили прорвалися в нашу душу і що вони натворили.
Легіони богів
Буття єдине. Це аксіома. Але що таке бути? Усвідомити себе. Отже — самопізнання Всебуття. Що лежить в основі самопізнання, саморозкриття? Лише Світло.
Наш критерій — душа. Вона і є Квітка Світла, що розквітла на Древі Буття, серед мороку Хаосу.
Як це сталося?
Наш Всесвіт, Космос — поле бою між Свободою (Світом Істини) і Хаосом або Небуттям. Динаміка конфлікту між Світлом (Свободою) і Пітьмою (Небуттям) творить калейдоскопічну мозаїку фізичних світів (галактики, сонця, планети, атомні структури).