Був пізній вечір, коли Тереза закінчила розповідь. Вона розказувала дуже докладно, не так як зазвичай, і чомусь саме на незначних місцях, як-от описуючи палі того риштування, кожна з яких зосібна стирчала в небо, була змушена зі сльозами на очах зупинятися. Минуло десять років, а вона все ще пам'ятала кожнісіньку дрібницю, як усе діялося, а оскільки вигляд матері нагорі, на недобудованому першому поверсі, був останнім її спогадом про живу маму, вона ніяк не могла виговоритися, так що, закінчивши розповідь, уже збиралася знову до неї повернутися, але раптом затнулася, затулила руками лице і не промовила більше ні слова.
Були, однак, у Терезиній кімнаті й веселіші речі. Одразу в перші відвідини Карл побачив там підручник із купецького листування і попросив його позичити. Водночас вони домовилися, що Карл виконуватиме завдання, що містилися в підручнику, а Тереза, яка вже вивчила книжку в обсязі, необхідному для її скромної праці, їх переглядатиме. Тож Карл цілими ночами, із затканими ватою вухами, лежав на своєму ліжку в спальній залі, міняючи задля різноманітности позу, читав ту книжку і писав у зошитку завдання ручкою, яку надкухарка подарувала йому за те, що він дуже практично уклав і чисто заповнив для неї інвентарний опис. Більшість завад із боку інших хлопців йому вдалося обернути собі на користь тим, що він усе питав і питав їхніх дрібних порад англійською мовою, аж поки вони втомилися і дали йому спокій. Нерідко він не міг надивуватися, як це інші цілком миряться зі своїм теперішнім становищем, геть не відчуваючи його тимчасового характеру, — старших за двадцятилітніх ліфтярів тут просто не терпіли, — не розуміють необхідности вибору майбутньої професії і, попри Карлів приклад, не читають нічого іншого, крім щонайбільше детективних історій, що їх засмальцьованими клаптями передавали від ліжка до ліжка.
При зустрічах Тереза з надмірною ретельністю перевіряла його роботи, траплялося, що вони були різної думки про те чи інше питання, Карл притягав у свідки свого великого нью-йоркського професора, але той значив для Терези не більше, ніж погляди ліфтярів на граматику. Вона брала його ручку, перекреслювала місце, в помилковості якого була переконана, але Карл у таких суперечливих питаннях, хоча в цій справі не було вищого авторитету за Терезу, задля докладности знову викреслював ті її перекреслення. Траплялося, що заходила надкухарка і завжди розсуджувала на Терезину користь, що не було іще жодним доводом, адже та була її секретаркою. Та водночас вона вносила загальне примирення, бо готувала чай, виймала печиво, а Карл мусив розповідати про Европу, щоправда з численними перебиваннями з боку надкухарки, яка все питала й питала і ніяк не могла надивуватися, даючи цим Карлові нагоду зрозуміти, скільки там усього змінилося за цей порівняно невеликий час і скільки, мабуть, змінилося за його відсутности, а скільки ще зміниться.
Карл пробув у Рамзесі, мабуть, із місяць, коли одного вечора Ренель мимохідь сказав, що перед готелем до нього звернувся якийсь чоловік на ім'я Делямарш, розпитуючи про Карла. У Ренеля не було причин щось приховувати, і він розповів усе, як є, що Карл працює ліфтярем, але має всі підстави сподіватися, завдяки протекції надкухарки, на вищі посади. Карл зауважив, як обережно Делямарш обійшовся з Ренелем, який навіть запросив його на спільну вечерю. "У нас із Делямаршем вже немає нічого спільного, — сказав Карл. — Та й Ти його стережися!" "Я?" — сказав Ренель, потягнувся і поспішив геть. Він був найтендітніший хлопець у готелі, і серед інших хлопців — ніхто вже до пуття не пам'ятав, хто його пустив, — ходив поголос, що одна шляхетна дама, яка давно вже мешкала в готелі, щонайменше обціловує його в ліфті. Для того, хто ці чутки знав, неабияка принадність полягала в тому, щоби бачити, як та самовпевнена дама, зовнішність якої навіть близько не натякала на можливість такої поведінки, спокійними, розміреними кроками, зі своїм легеньким серпанком і вузько затягненою талією, проходить повз них. Вона мешкала на другому поверсі, Ренелів ліфт не був її, але ж не можна було заборонити гостям, коли всі решта ліфтів у ту мить зайняті, скористатися іншим. Отож і траплялося таке, що вряди-годи ця дама їздила Карловим і Ренелевим ліфтом, і то справді тільки тоді, коли була Ренелева зміна. Може, то й був збіг обставин, але в таке ніхто не вірив, і коли ліфт із ними здіймався, цілою вервечкою ліфтярів поширювалося ледь стримуване занепокоєння, яке раз навіть призвело до втручання надкельнера. Чи то дама та завинила, чи той поголос, але Ренель змінився, став іще незмірно зарозумілішим, цілком переклав чищення на Карла, який уже тільки й чекав нагоди поважно з ним поговорити, перестав бувати в спальній залі. Ніхто інший так не вирізнявся зі спільноти ліфтярів, бо загалом вони були заодно, принаймні в питанні служби, і мали організацію, яку визнавала навіть готельна дирекція.
Ось про все це Карл якраз і розмірковував, думав і про Делямарша, а поза тим справував свою службу, як завжди. Коло півночі настало невеличке урізноманітнення, бо Тереза, яка часто робила йому несподіванки маленькими подарунками, принесла велике яблуко і плитку шоколаду. Вони трохи побалакали, коротенькі переривання, спричинені їздою ліфта, їм мало дошкуляли. Зайшла мова і про Делямарша, і Карл помітив, що, власне кажучи, підпав тут під Терезин вплив, від якогось часу вважаючи його небезпечним чоловіком, бо таким він здався Терезі з Карлових оповідей. Карл же вважав його, по суті, просто обдертюхом, якого зіпсувало лихо, але з яким цілком можна порозумітися. Проте Тереза дуже жваво заперечувала, вимагаючи в довгих розмовах від Карла обіцянки, що він ніколи не скаже Делямаршеві ні слова. Замість дати таку обіцянку, Карл постійно наполягав, аби вона йшла нарешті спати, бо північ давно минула, а якщо вона впиратиметься, погрожував, от, мовляв, полишить пост і сам заведе її до кімнати. Коли вона нарешті була готова йти, він сказав: "Для чого Ти робиш собі зайві клопоти, Терезо? Якщо Ти після цього краще спатимеш, радо обіцяю Тобі, що говоритиму з Делямаршем тільки в тому випадку, коли цього ніяк не вдасться уникнути". А тоді треба було часто возити ліфти, бо хлопця із сусіднього ліфта закликали до якоїсь іншої роботи, і Карлові довелося обслуговувати обидва. Деякі гості заговорили про безлад, а якийсь панок, що супроводжував даму, навіть легенько постукав Карла ціпком по плечу, щоби поквапити його, геть зайва пересторога. Якби хоч мешканці, побачивши, що при їхньому ліфті нема хлопця, відразу перейшли до Карлового, але ж ні, вони пішли до ліфта поряд і стояли там, невпинно тиснучи на ґудзик, або й самі заходили до ліфта, чому хлопці, згідно з найсуворішим положенням службового розпорядку, мали будь-якою ціною запобігати. Отож Карлові випала дуже й дуже виснажлива біганина взад-вперед, так що він уже не міг встежити за тим, чи ретельно виконує свої обов'язки. Крім того, коло третьої ночі один носій, старший чоловік, із яким Карл трохи приязнився, захотів від нього якоїсь допомоги, але Карл аж ніяк не міг її надати, бо перед обома його ліфтами якраз стояли гості, і треба було неабиякої присутности духу, щоби негайно вирішити, до якої з груп рушити великими кроками. Тим-то він був щасливий, коли на службу знову заступив той інший хлопець, і навіть гукнув у його бік кілька докірливих слів за таку довгу затримку, хоча той, мабуть, якраз найменше в ній завинив. По четвертій усе трохи вгамувалося, саме цього Карл негайно й потребував. Він усією вагою сперся на поруччя коло свого ліфта, повільно їв яблуко, з якого вже після першого надкусу заструменіли пахощі, і дивився у великий світляний колодязь, оточений вікнами комор, за якими в темряві ледь-ледь відсвічували підвішені гори бананів.