Жан Прувер відзначався ще більшою лагідністю, ніж Комбефер. Він часто закохувався, вирощував у вазонах квіти, грав на флейті, писав вірші, любив народ, жалів жінок, плакав над долею дітей, вірив і в світле майбутнє, і в Бога і звинувачував революцію за те, що вона знесла з пліч царствену голову — голову Андре Шеньє.[41] Він був справжній ерудит, він вивчив італійську, латинську, грецьку та давньоєврейську мови, але користувався ними тільки для того, щоб читати чотирьох поетів: Данте, Ювенала, Есхіла та Ісайю. Він любив блукати полями, зарослими вівсюгом та волошками, і хмари цікавили його не менше, ніж історичні події. Його розум був ніби повернутий у два напрями — одним боком до людини, другим — до Бога. Він ділив свій час між навчанням і спогляданням. Цілий день він поглиблював свої знання в суспільних науках, а ввечері споглядав громаддя нічних світил. Як і Анжольрас, він був єдиним сином у багатих батьків. Він розмовляв лагідно, ходив із похиленою головою й опущеним поглядом, збентежено всміхався, вдягався недоладно, був незграбний, червонів невідомо з якої причини, здавався боязким. І в той же час Жан Прувер не знав страху.
Фейї був робітник і круглий сирота. Він працював на фабриці віял, ледве заробляючи по три франки в день і плекаючи одну мрію — визволити світ. Була в нього й інша мета — здобути освіту. Це теж означало для нього визволення. Він вивчився грамоти без сторонньої допомоги і всі свої знання здобув самотужки. Фейї мав великодушне серце. Цей сирота захотів усиновити цілі народи. У гуртку юних утопістів, чия увага була цілком прикута до Франції, він один представляв інтереси чужоземних країн. Фейї весь кипів, коли починав розмову про те, що турки поневолили Крит і Фессалію, росіяни — Варшаву, австріяки — Венецію. Але особливо обурював його поділ Польщі, здійснений 1772 року. Усі сучасні злочини проти націй, вважав Фейї, беруть початок від розділу Польщі, від того страхітливого насильства, підступно вчиненого над шляхетним і відважним народом. Так говорив цей бідний робітник, що добровільно взяв на себе обов’язки захисника справедливості.
Якщо Анжольрас був вождем, Комбефер — ватажком, то Курфейрак був центром тяжіння. Інші давали більше світла, він — більше тепла. Курфейрак володів саме тими якостями, що приваблюють до себе людей: дотепним розумом, веселою вдачею, чаром безтурботної молодості.
Баорель був хлопцем щирої душі й поганої поведінки, марнотрат. Базіка й зухвалець, не позбавлений, проте, дару красномовства, доброти й сміливості. Він носив строкаті камізельки й мав украй червоні погляди. Забіяка з великої літери (тобто нічого він так не любив, як сварку, а ще дужче — заколот, а найдужче — революцію), він був завжди готовий побити вікна, потім розібрати бруківку, потім скинути уряд, щоб подивитися, до чого це призведе. Він ходив у студентах уже одинадцятий рік, але юридичних наук і не нюхав. Він обрав для себе девіз: "Адвокатом не буду", а гербом — нічний столик, із шухляди якого визирає краєчок засунутого туди суддівського берета. Проходячи повз юридичний факультет, він завжди застібався на всі ґудзики, немов боявся підхопити пошесть. У лекціях він бачив тільки тему для глузливих пісеньок, а в професорах — натуру для карикатур. Він безтурботно проїдав десь зо три тисячі франків на рік, що їх давали йому батьки-селяни, яким він зумів прищепити глибоку пошану до вченого сина.
Баорель любив тинятися по різних кав’ярнях, отож він здійснював зв’язок між "Друзями абетки" й іншими ще неоформленими гуртками, які організувалися трохи пізніше.
Серед цих юнаків був один зовсім лисий на прізвище Леґль.[42] Уродженець містечка Мо, він підписувався "Орел-із-Мо", й товариші для стислості прозвали його Боссюе.[43]
Боссюе був веселий хлопець, якому вічно не щастило. Та він тільки посміювався зі своїх невдач. У двадцять п’ять років він був уже лисий. Його батько під кінець життя зумів придбати собі будиночок і поле; але син унаслідок якоїсь невдалої оборудки дуже скоро втратив і те, й те. Він був освічений і розумний, але все оберталося проти нього. Якщо він рубав дрова, то неодмінно ранив собі палець. Якщо заводив подругу, то незабаром виявлялося, що він придбав собі й приятеля. Щохвилини з ним траплялось якесь лихо. Він весело казав: "Я живу під дахом, з якого весь час падає черепиця". Він був бідний, але йому ніколи не бракувало почуття гумору. Він так звик до своєї лихої долі, що називав її на ім’я. "Добридень, моє Безталаннячко", — казав він.
Вічні невдачі зробили його винахідливим, і він знав безліч способів роздобути гроші. Боссюе не квапився набути професію адвоката і навчався на зразок Баореля. Він не мав власного притулку й ночував то в одного, то в другого, то в третього зі своїх приятелів, але найчастіше — в Жолі. Жолі вивчав медицину. Він був на два роки молодший від Боссюе.
Жолі являв собою яскравий тип уявного хворого, але з молодих. Внаслідок занять медициною він не так став лікарем, як сам перетворився на хворого. У двадцять три роки він знаходив у себе безліч недуг і проводив життя, розглядаючи в дзеркалі свій язик. Він запевняв, що людина намагнічується, як стрілка компаса, й у себе в кімнаті ставив ліжко узголів’ям на південь, а ногами на північ, з тим щоб уночі його кровообіг не порушувався потоками земного магнетизму. Під час грози він мацав собі пульс. А втім, він був найвеселіший хлопець у всій компанії.
Усі ці такі різні молоді люди сповідували одну релігію — вони вірили в Прогрес і поклонялися Ідеалу.
Між тими пристрасними душами з їхніми непохитними переконаннями був один скептик. Як він опинився між ними? Як виняток, що підтверджує правило. Скептика звали Грантер, і він не хотів ні в що вірити. Проте мало хто зі студентів здобув за час своєї науки в Парижі стільки корисних знань: він знав, що найкращу каву подають у кав’ярні "Ламблен", що найкращий більярд у кав’ярні "Вольтер", що в "Ермітажі" на Менському бульварі готують чудові млинці, й дівчатка там просто диво, що в тітоньки Соге дуже смачно смажать курчат, що біля Кюветної застави готують рибу під винним соусом, а біля застави Битв можна роздобути непогане біле винце. Тобто він знав усі привабливі місця. Крім того, Грантер добре володів прийомами ножного бою, умів трохи танцювати, чудово орудував палицею і любив випити. Він був страшенно негарний, але вважав, що всі жінки в нього закохані.