Знедолені

Сторінка 50 з 215

Віктор Гюго

Залежно від обставин, Тенардьє був мовчазний або балакучий, проте його гострий розум не дрімав ніколи. Його погляд чимось нагадував погляд моряка, що мружить очі внаслідок звички дивитись у підзорну трубу. Тенардьє був чоловік державного розуму.

Кожен, хто заходив до корчми вперше, казав, побачивши пані Тенардьє: "Ось господар дому". Помилка! Вона не була навіть господинею. І тим, і тим був її чоловік. Вона працювала, він — творив. Він керував усім завдяки якомусь невидимому магнетичному впливу. Одне його слово, іноді навіть знак — і мастодонт підкорявся. Тенардьє був для своєї жінки вищим створінням, ніколи, ніколи не сміла вона й словом заперечити "панові Тенардьє". Ця криклива гора м’яса скорялася одному поруху мізинця свого миршавого деспота.

Пані Тенардьє була жахливим створінням, яке нікого не любило, крім своїх дітей, і нікого не боялося, крім свого чоловіка. Вона стала матір’ю лише тому, що вродилася самицею. Втім, її материнські почуття поширювалися тільки на дівчаток. До хлопчика, як ми вже бачили, вона була байдужісінька.

Ну, а в чоловіка одне було на думці: забагатіти.

Проте забагатіти йому не щастило. Для цього великого таланту бракувало справжнього театру. У Монфермеї Тенардьє розорявся, якщо може розоритися абсолютний нуль. Того самого 1823 року він мав приблизно на тисячу п’ятсот франків невідкладних боргів, і це починало турбувати його.

Але, попри свої невдачі, Тенардьє духом не занепадав і сподівався на краще. Він мав свої теорії щодо корчмарського ремесла, які іноді втовкмачував жінці: "Обов’язок корчмаря, — казав він, — надати і продати подорожньому все, що можна й чого не можна: обід, відпочинок, світло, вогонь, брудні простирадла, обслуговування, блохи, усмішку; злупити з нього гроші за вікно відчинене й за вікно зачинене, за камін, за крісло, за стілець, за табурет, за ослінчик, за пір’я в подушці, за матрац і за оберемок соломи, навіть за мух, яких зловить його собака!"

Поки чоловік міркував і хитрував, пані Тенардьє не замислювалася ні про вчорашній день, ні про завтрашній і жила нинішньою хвилиною.

Такими були ці двоє людей. Козетта зазнавала від них подвійного утиску; її наче водночас розмелювали жорнами і рвали обценьками. Чоловік і жінка мучили її кожне по-своєму: Козетту нещадно били — в цьому була винна жінка; Козетта ходила взимку боса — у цьому був винен чоловік.

Козетта бігала вгору й униз, мила, натирала, шкребла й підмітала, вона надривалась і засапувалась, пересовуючи меблі; мала й худенька, вона виконувала тяжку роботу. І ніякої жалості: люта хазяйка, уїдливий і злий хазяїн. Корчма Тенардьє була павутиною, в якій билась і тріпотіла нещасна Козетта. Вона скидалася на муху, яка служить павукам…

Бідолашна дитина усе терпіла й мовчала.

Що ж відбувається в цих душах, які щойно покинули Бога, коли на самому світанку життя вони опиняються серед таких людей?

3. Люди вимагають вина, а коні — води

До корчми зайшли ще четверо подорожніх.

Козетта сиділа в сумній задумі. Хоч їй і було всього вісім років, вона вже стільки вистраждала, що, коли замислювалася, то ставала схожою на стареньку бабусю.

Над оком у неї був синець, поставлений хазяйкою, яка тепер час від часу вигукувала: "До чого ж воно бридке зі своїм підбитим оком!"

Козетта думала про те, що надворі ніч, що несподівано довелося наповнити глечики й карафи у кімнатах нових гостей, і що в діжці зовсім не лишилося води.

Трохи втішало її тільки те, що воду в корчмі Тенардьє пили дуже рідко. Спраглих людей тут ніколи не бракувало, але гамувати спрагу вони воліли не водою, а вином. Була одначе мить, коли дівчинка затремтіла: Тенардьє підняла кришку каструлі, яка булькотіла на плиті, потім схопила склянку і швиденько підійшла до діжки. Вона відкрутила кран, а Козетта підвела голову й пильно стежила за кожним її рухом. З крана потекла тонесенька цівка, що наповнила склянку тільки до половини.

— Отакої! — сказала господиня. — Нема води. — На мить вона замовкла, а дівчинка зачаїла подих. — Ет, — озвалася Тенардьє, дивлячись на склянку, — вистачить і цієї.

Козетта знову заходилася біля свого діла, але ще добру чверть години серце полохко калатало у неї в грудях.

Вона рахувала хвилини, які минали дуже повільно, й палко жадала, щоб скоріше настав завтрашній ранок.

Іноді хтось із пияків визирав на вулицю і вигукував: "Темно, хоч у око стрель!" Або: "В такій пітьмі навіть кіт заблукає!" І Козетта тремтіла.

Раптом до корчми увійшов один із мандрівних торговців, що ночували в заїзді, і сердитим голосом сказав:

— Моєму коневі не дали пити.

— Дали, дали! — відгукнулася Тенардьє.

— А я кажу, що не дали, хазяйко, — заперечив торговець.

Козетта вибралася з-під столу.

— Так-так, пане, вашого коня напоєно! — сказала вона. — Він випив відро, повне відро води, я сама носила йому пити.

Це була неправда. Козетта збрехала.

— Гляньте-но, завбільшки з кулак, а бреше й не змигне! — вигукнув торговець. — Я тобі кажу, що мій кінь не напоєний, мале стерво! Коли він хоче пити, то форкає — я давно знаю його повадки!

— Ні, я напувала його, — вперто торочила Козетта хрипким і ледь чутним від розпачу голосом.

— Годі! — відрубав торговець. — Дайте моєму коневі пити, і кінчаймо ці пусті балачки.

Козетта шмигнула під стіл.

— Що правда, то правда, — погодилася Тенардьє. — Якщо скотину не напоєно, слід її напоїти.

Вона оглянулася навколо.

— Куди ж поділася друга скотина?

Хазяйка нахилилась і побачила, що Козетта забилася під протилежний край столу, майже під самі ноги пияків.

— Ану вилазь! — крикнула Тенардьє.

Козетта вилізла з-під столу.

— Панночко щеня, іди напій коня! — звеліла хазяйка.

— Але ж води немає, пані, — ледь чутно мовила Козетта.

— То йди принеси! — І Тенардьє навстіж розчинила двері на вулицю.

Козетта похнюпила голову й пішла взяти в кутку біля печі порожнє відро.

Те відро було більше від неї самої, вона могла б сховатись у ньому.

Тенардьє повернулася до плити й зачерпнула дерев’яною ложкою з каструлі. Вона покуштувала страву й пробурчала:

— У криниці води вистачить. Мабуть, дарма я не процідила цибульний відвар.

Вона понишпорила в шухляді, де впереміш лежали дрібні гроші, перець та часник, і сказала: