Природні запаси цього виду невеликі. Воні різко зменшуються внаслідок господарсько діяльності людини, що впливає на порушенні природних місцезростань. Випробовується культурі в Донецькому ботанічному сад; АН УРСР. Щоб зберегти вид, необхідна налагодити повну охорону його, організуваті заказники скрізь, де він зустрічається. Занесені до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК БРУСЛИНОЦВІТІ
РОДИНА БРУСЛИНОВІ
У листяних і мішаних підлісках можна натрапити на гіллясті кущі бруслини бородавчастої. Назву рослині дали чорно-бурі бородавки, що рясніють на зеленій корі. Листки у бруслини бородавчастої прості, супротивні, еліптичні, цільні, дрібнопилчасті. Квітки мають червонувато-буре забарвлення. Вони правильні, віночок складається з 4—5 пелюсток і розміщений в пазухах листків на довгих квітконіжках. Запилюється рослина мухами. Цвіте в травні — червні. Плід — сплюснутоку-ляста рожева або рожево-червона коробочка з чотирма — шістьма чорними насінинами, наполовину вкритими яскраво-червоною соковитою лусочкою. Ці лусочки, до речі, улюблена їжа коноплянок. Отже, чим більше цих птахів у лісі, тим рясніше ростиме тут бруслина. Хоч на вигляд ця рослина й непоказна, однак деревина бруслини тверда і водночас легка, її залюбки використовують у столярній і токарній справі, а ще з неї роблять шевські гвіздки. Кора бруслини містить тягучу масу, з якої виготовляють гутаперчу — цінний ізоляційний матеріал, а також клей.
На узліссях, у рідколіссі, поблизу річок росте бруслина європейська. Гілки у неї без бородавок, чотиригранні. Листки довгі, до 10 см, квітки зеленувато-білі. Цвіте вона у травні — червні. З насіння цієї рослини добувають масло, а з кори виготовляють гутаперчу. Красиві й посадки з бруслини європейської. Такі характерні для нашої місцевості представники родини бруслинових, що нараховує близько 400 видів (40 родів) вічнозелених або листопадних дерев, ліан і кущів, поширених в тропіках. В СРСР у дикому стані зустрічається 19 видів (3 роди), на Україні ростуть 4 дикорослі види одного роду — бруслини. До "Червоної книги УРСР" занесена бруслина карликова.
Бруслина карликова.
Рідкісна зникаюча рослина.
Невисокий сланкий кущ до 1 м завдовжки з неприємним запахом. Кореневище у бруслини карликової довге, дерев'янисте, дає багато висхідних пагонів. Гілки в борозенках. Листки вічнозелені, шкірясті. Зверху вони яскраво-зелені, зісподу — сизуваті. Суцвіття з 2—З квіток міститься в пазухах листків. Пелюстки мають бурувато-червоне забарвлення. Плід — коробочка. Дозріле насіння буро-червоне, принасінник оранжевий. Цвіте рослина у травні — червні.
Бруслина карликова зустрічається дуже рідко в Криму та Лісостепу. В значній кількості росте в дендропарку "Веселі Боковеньки" на Кіровоградщині, та у дубовому лісі Бершадсь-кого лісгоспзагу (Вінницька обл.). Росте в дубово-грабовому лісі, дібровах, у заплавах, серед вербняків.
Вирубування лісів, а також відсутність природного насінного відновлення (бруслина карликова в умовах нашої республіки плодоносить дуже рідко) призвело до скорочення чисельності виду. У вказаних місцезростаннях ця рослина, до речі, росте в культурі. Бруслина карликова культивується в Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР (м. Київ).
Як цінний для науки вид, релікт третинного періоду, гарна декоративна рослина, вона потребує повної охорони. Необхідно також виявляти нові місця, де вона росте, створювати заказники, широко вводити в культуру у ботанічних садах, дендропарках. Занесена до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК РУТОЦВІТІ
РОДИНА СУМАХОВІ
Усім добре відомі смачні фісташкові горіхи. А визрівають вони на фісташці справжній — дереві, зрідка кущі 5—7 м заввишки. Крона у нього розлога, густа, напівкуляста. На старих гілках і вузлуватих стовбурах кора попеляста, однорічні пагони — червонувато-бурі, гладенькі. Листки у фісташки переважно з широ-коеліптичними короткозагостреними сірувато-зеленими шкірястими листочками. Рослина ця дводомна. Квітки має одностатеві, непоказні, зелені.
Розміщені вони на верхівкових гілках в бокових пазушних волотях. Плід у фісташки — односім'яна жовто-біла, червонувата або темно-фіолетова вузькоовальна або яйцевидна кістянка.
Насіння містить 55—60 % олії. Цвіте рослина в квітні — травні.
Плоди фісташки використовують в їжу. Масло, яке добувають з насіння, використовують також у медицині. З наростів червонуватого кольору (галлів), що утворюються на листках в місцях їх пошкодження попелицями, добувають дубильні та фарбувальні речовини. З надрізів на стовбурах одержують запашну білу смолу, що використовується в лакофарбовій промисловості. Красива червона деревина йде на виготовлення дрібних виробів.
Росте фісташка звичайна на кам'янистих сухих низьких гірських і скелястих схилах і передгір'ях на висоті до 1500 м, частіше в гірській напівпустелі (Середня Азія). Культивується в Молдавії, Закавказзі, в Середній Азії та в Криму.
Фісташка справжня — характерний представник родини сумахових, яка нараховує близько 600 видів (60 родів) рослин, поширених переважно в місцях з теплим і сухим кліматом і лише зрідка — в зоні помірного клімату. В СРСР зустрічається лише 11 видів (4 роди), з них 5 культивуються. На Україні росте 4 роди сумахових. Три з них — декоративні.
До "Червоної книги СРСР" занесено фісташку туполисту.
Фісташка туполиста.
Рідкісна рослина. Фісташка туполиста — дерево. Воно вище від фісташки справжньої і сягає 8—10 іноді 12 метрів. У всьому іншому ця рослина дуже щ схожа з описаним раніше видом, хіба що еліптичних листочків у непарноперистому листку більше — 5, а то й 7. Трохи відрізняються вони й за формою, що й дало цій фісташці видову назву.
Трапляється фісташка туполиста тільки на Південному березі Криму від Балаклави до Карадагу, а також у передгір'ях від Севастополя до Бахчисарая. Росте на відкритих сухих кам'янистих схилах.
Цінний для науки реліктовий вид третинного періоду. Відомі товсті дерева фісташки туполистої, вік яких досягає тисячі років. Так, в Нікітському ботанічому саду таке дерево має в обхваті 8 м. Німецький ботанік Енглер ще в 1912 році встановив, що воно тисячолітнє. Професор О. Л. Липа вказує на знаходження 300—500-літних дикорослих фісташкових дерев у декількох місцях Криму. Деревина фісташки важка, міцна. З неї виготовляють дрібні вироби. Можливо, саме тому рідкісну рослину подекуди вирубують. Фісташка туполиста — добра підщепа для фісташки справжньої. Розводять її в культурі в Середній Азії. Оберігається, як вже зазначалося, в Нікітському ботанічному саду. Усі місця природного зростання дикорослої фісташки в Криму потребують охорони, оголошення їх пам'ятками природи.