Для розведення журавлини використовують вироблені торфовища, створюючи там певну систему водопостачання. Висаджують кореневі паростки або стеблові живці. На штучних плантаціях уже третій рік спостерігаються плодоношення".
Щоб зберегти журавлину дрібноплоду як цінний для науки вид, необхідно створити заказники на кількох болотах, де вона росте рясно, насамперед на болотних масивах Сира Погоня та Морочно II, що в Ровенській області.
РОДИНА ВЕРЕСОВІ
Хто не милувався вересовими галявинами у лісі! Особливо красиві вони восени, коли дерева вбираються в золоті шати, бабине літо жене до небокраю срібне павутиння, й усе довкола наповнюється ніжно-медовим запахом квітучого вересу. Гудуть над ним запізнілі бджоли, й не віриться, що яскравий лілово-рожевий килим — останній спалах золотої осені... А які гриби трапляються у вересових заростях! Звичайнісінький маслюк і того не впізнати — такий дебелий і ядерний! Верес ви зустрінете у хвойних і мішаних лісах, на лісосіках, згарищах, полонинах. Він любить світлі й сухі місцинки. Тоненькі розпростерті пагони невисоких сланких кущиків вересу густооблистнені. Листочки у нього дрібні, коротколінійноланцетні, тупі, супротивні, сидячі. Квітки також дрібні, правильні, двостатеві, пониклі, зібрані в однобокі довгі китиці.
Цвіте верес у липні — верес-Плід у нього — коробочка, вкрита білими щетинистими волосками. Такий верес звичайний, що дав назву і порядку вересоцвітих і родині вересових.
Вересові — вічнозелені або листопадні дерева, кущі, ліани, кущики і напівкущики з простим суцільним листям. Майже 1750 видів (близько 50 родів) об'єднує ця група рослин. Ростуть вересові в обох півкулях — від арктичних пустель до тропіків. В СРСР вересові представлені 50 видами (21 родом), з них в УРСР росте 9 дикорослих видів (8 родів). Чимало вересових декоративні, деякі містять дубильні речовини, ефірні масла тощо. У нашій республиці, крім вереса звичайного, у вогких хвойних і мішаних лісах, на болотах ростуть мучниця звичайна, багно звичайне, а на Південному березі Криму — суничне дерево тощо.
До "Червоної книги УРСР" з родини вересових занесено хамедафну чашкову. Хамедафна чашкова. Рідкісна болотна рослина. Хамедафна чашкова — вічнозелений гіллястий чагарник 17—50 см заввишки. Гілки у неї лозиноподібні, спрямовані косо вгору, рідкі. На старих гілках сірувато-бура кора потріскана, а молоді, як і листки, вкриті дрібними круглими лусочками. Листки у хаме-дафни чашкової довгастоовальні або ланцетні, до 5 см завдовжки, дрібнозубчасті, шкірясті, з трохи загорнутими краями, зверху брудно-зелені, блискучі, знизу — іржаво-зелені.
Квіти пониклі, розташовані на кінчиках гілок в пазухах верхніх листків, зібрані вони в однобокі китиці. Віночок білий, глечикодзвонико-подібний з п'ятьма трикутними, від середини відігнутими зубцями. Плід — коробочка. Вона може бути приплюснуто-кулеподібна або п'ятигніздова. Насіння дрібне, його дуже багато.
Цвіте хамедафна чашкова у травні — липні. Зустрічається ця рослина дуже рідко на півночі Західного Полісся. Востаннє її зібрали для гербарію у 1976 році на болоті Мороч-но II у Ровенській області. В УРСР проходить південно-західна межа ареалу. Росте хамедафна чашкова на оліготрофних (верхових) лісових болотах.
Причини зміни чисельності — проведення меліоративних робіт. Щоб зберегти цей вид, необхідно створити заказники на болотах Мо-рочно II та Сира Погоня, а також контролювати стан популяцій.
ПОРЯДОК ПЕРВОЦВІТІ
РОДИНА ПЕРВОЦВІТІ
....Жила колись дівчинка. Тато її лісником був, а м4ма йому допомагала. Та ось розпочалася жорстока війна, й лісник пішов батьківщину од ворогів боронити. Стала мати більше в лісі бувати, разом із собою й доньку брала. Одного разу потрапили вони під холодний березневий дощ. Застудилася дівчинка й занемогла. Яких тільки ліків не давала їй мати — не допомагали. Мати вискочила до лісу, щоб дерево сухе на паливо спиляти. Далеко йти не довелося: біля самої хати стара яблуня майже всохла. Хотіла лісничиха зрубати її під корінь, аж глядь: з нори джміль вилазить.
— Не рубай під корінь дерево,— став просити.— Під ним одвічна схованка наша. Ти ж знаєш — на зиму всі джмелі гинуть, залишаються лише молоді самички. Так продовжується рід. Що буде, як вивернеш яблуньку з коренем? Замерзнемо, бо вночі іще морози сильні. Не рубай, ми тобі колись у пригоді станемо.
І хоч не було часу в лісничихи інше дерево шукати, пожаліла вона джмеликів. ...Минув час. Надворі вже все зазеленіло, а дівчинці не покращало. Як і раніше, вона заходилася кашлем. Плакала мати, донька чахла на очах.
Якось залетів у хату джміль. Згорьована лісничиха вже й забула про зустріч біля старої яблуні, тому здивувалася, коли джміль сів їй на руку й мовив:
— Піди, добра жінко, на лісову галявину, нарви жовтих квітів первоцвіту, зроби з них відвар і дай попити доньці, нараз виздоровіє. Й полетів джміль до лісу. Мати зробила так, як він їй порадив, і дівчинка невдовзі перестала кашляти, щоки її налилися рум'янцем, стала мамі по господарству допомагати.
Ось так дізналися люди, що первоцвіт — рослина лікарська...
Типовий представник родини первоцвітих — первоцвіт лікарський — невисока багаторічна трав'яниста рослина з яйцевидними або довгастими листочками, зібраними в прикореневу розетку. Листочки ці зморщені, по краях хвилясті, знизу вкриті пушком. Жовті квіти утворюють пониклий зонтик на довгій стрілці. Вінчик трубчастий з невеликим відгином. Цвіте первоцвіт лікарський з квітня по червень.
Якщо приглянутись до квіток первоцвіту, то легко помітити, що вони двоякі: в одних — високостояча маточка і короткі тичинки, а в інших, навпаки,— довгі тичинки і низька маточка. Чому це так? Перед нами класичний приклад пристосування рослини до перехресного запилення. А запилюють первоцвіт лише джмелі і метелики. Тільки вони своїми довгими хоботками можуть дістати нектар, схований на дні трубочки вінчика. Ось джміль заліз у квітку з довгими тичинками. Добуваючи нектар, торкнувся їх головою і так мимоволі набрав на волосинки пилку. Джміль летить далі й потрапляє на квітку з високою маточкою. Прямуючи до нектару, він торкається її головою. Пилок одразу ж прилипає до приймочки — відбулося перехресне запилення.