Артур сів поруч із ним, опустив голову. Всі дивилися на командира. Він шумно зітхнув:
— Ні; Роді, це не вийде. Боєголівка вибухне від твого дотику. Так нас учили.
Родіон насупився. Артур продовжив:
— І коли вона вибухне від твого дотику — загинеш не тільки ти, але й ми всі. Антиракета від нас — за десяток кілометрів. Вибух оплавить нам оболонку, а довершить справу сонячне випромінювання.
— Так... — другий пілот зчепив перед собою пальці, грав суглобами.
Артур риторично запитав: . — Дивуюся, чому ніхто досі не згадав про розвідувальну ракету?
Джеф швидко озирнувся, його зуби зблиснули, як низка білих ліхтариків:
— Ха! Я про неї вже півгодини думаю!
— Чому ж мовчиш? "Нейтрино" — от на чому треба зосередитися. Земля скаже те саме. — Артур мружився напружено, аж тремтіли жовті вії, — вдивлявся у глибінь своєї уяви. Він сказав: — Роді! Будеш мені за опонента. Всі допомагайте. Пропоную варіант перший. Виводимо "Нейтрино" на антиракету. Ну?
— Вона вибухне і зруйнує нашу оболонку. Сам щойно казав.
— Ми робимо інакше. Виводимо "Нейтрино" у простір, наближаємо до антиракети якнайближче — кілометрів до півтора-двох, і тоді антиракета переорієнтується і поженеться за ним.
Всі потроху усвідомлювали сказане. Посмішка блимнула на губах Мар’ї, зажевріла в очах, розгорілася захватом і вдячністю чоловікові. Лі заплющила очі. Губи її безвільно розтулилися. Джеф зиркнув через плече на Артура й Родіона і засоромлено їм усміхнувся. Родіон супив кошлаті брови, але рота йому також розтулила посмішка.
Лі зітхнула — як схлипнула.
Протягом кількох годин смертельний жах виповнював безодню, та оце їм здалося, що він розсіюється і зникає і вони виборсуються з нього — дихати тихою радістю.
Родіон сказав безжально:
— Якщо антиракета і справді реагує не на об’єкт, а на масу — варіант може не вдатися. Я припускаю, що антиракеті запрограмована вибірковість цілі. У цьому разі вона не піде за "Нейтрино", а ми його втратимо.
Артур мовив:
— Ми не знаємо, чи їй запрограмована вибірковість цілі. Це було б занадто складно для давньої машинерії. Але... це не виключено.
По тихій паузі командир закінчив думку:
— Це не виключено, бо вони... вони робили добрячу зброю.
Командир стиснув кулаки і вмостив їх на колінах.:Він дивився на підлогу. Сказав рівно:
— Варіант другий. На "Нейтрино" можна перевантажити основні матеріали експедиції.
Мар’я нечутно підпливла до нього, торкнулася долонею щоки — Артур відхилив.голову. Він дивився на другого пілота, і обличчя командира було незвичне: жовна вигравали, ніби Артур на кожному слові зціплював зуби, руде ластовиння потемніло. Мар’я ласкаво запитала:
— А хіба "Нейтрино" сам, без людини, може досягти Землі?
Родіон і Артур водночас гостро зиркнули на Мар’ю, командир повторив:
— Без людини... — і вони перезирнулися з другим пілотом. Артур пояснив:
— Може досягти. Все, що для цього потрібно, — відвести його від корабля, зробити корекцію, а на підльоті до Землі — загальмувати. Це зроблять автомати. В межах земної орбіти, я думаю, його перехоплять і посадять.
Джеф спокійно сказав:
— Врятувати матеріали експедиції — це, врешті, найголовніше.
Лі мляво додала:
— Авжеж... Бо інакше все було б марним... Уся наша подорож.
Артур криво усміхнувся, натис плечем на Родіона, сказав із сарказмом:
— А чому ж мовчить штатний опонент? Чому, скажіть мені, мовчить наш другий пілот Родіон? Чи, може, другий пілот не хоче гинути?!
— А хто хоче? — несподівано жваво відгукнувся Родіон. — Командир хоче? Не вірю. За годину чи дві, чи, може, за десять годин ми дістанемо повідомлення Землі про цю антиракету; хто зна! — мабуть, база дасть нам якусь добру пораду. А тим часом...
— А тим часом, — перебив владно командир, — переглядаємо матеріали, сортуємо зразки, кожен відбирає найцінніше з особистих робіт. Треба підготувати для "Нейтрино" одну тонну корисного вантажу. І то швидко.
— Наказ є наказ, — бадьоро сказав Родіон.
— Хвилинку. Є ще один варіант. — Тепер Артур дивився на свою дружину, і всі згадали її запитання: "Нейтрино" сам, без людини?.." І всі принишкли. Командир продовжив: — Третій варіант: посадити у "Нейтрино" когось із нас.
— У цьому я тобі не опонент, — відгукнувся Родіон. — Що скаже лікарка? Людина витримає?
Схвильована Мар’я підхопилася, звела перед собою долоні.
— Заждіть... Два місяці одиночного ув’язнення. Карцер у безодні. Ніде ходити. Ніяких гімнастичних снарядів.’Заждіть... Якщо подбати про мінімум комфорту і деякий культурний багаж. Про роботу. Фільми й робота. Але ж як то буде трудно!
— Посилаючи людину, ми скоротимо необхідний мінімум вантажу на борту корабля, — сказав Артур. — Це збільшить шанси для нас усіх. Чуєте? Ми позбудемося ваги самого "Нейтрино", ваги однієї людини і однієї п’ятої вантажу життєзабезпечення. Отож, треба готувати і цей варіант. Може, ще які думки?
Думок більше не було. Але в салоні й біля пульта ніби дихати стало легше: їхнє подальше існування знову набрало сенсу. І зовсім нестрашно прозвучали фатальні слова Лі:
— Земля нам не запропонує нічого, крім посмертної слави. Нічого, крім слави.
Джеф незадоволено зиркнув на дружину, він хотів би відіслати її від телескопа, бо відчував: споглядання антиракети безупинно гнітить її психіку. Та Родіон відгукнувся перший:
— Слава! — Він добре знав, що це таке. Говорив із роздратуванням, аж брови сіпалися: — Слава ускладнює життя і не розв’язує жодної проблеми. Справа — оце серцевина людського існування, а решта...
— А решта? — зацікавлено перепитала Мар’я. — Невже ж таки окрім діла тебе ніколи ніщо не цікавило?
— Цікавило? — Родіон зустрів допитливий погляд Мар’ї, завагався. — Мене й зараз... багато що цікавить. Та відбери справу — і все втратить смисл. Любов перетвориться на розпусту, мистецтво стане брехнею, втіха — способом убивати час, тобто себе, природа втратить барви, захопленість заступить механічна звичка. Особа зруйнується на десятиріччя раніше, ніж її тіло. Людина!..
Він нараз запнувся, насупився, з-під лоба уп’яв очі в командира. І вимовив упівголоса:
— Жертвувати людиною — аморально.
Артур повів червоною головою, схрестилися два погляди. Командир сховав очі.