Зірка, тепер гарячіша й яскравіша, ніж Сонце в усій його силі, безжалісно палила величезну, густо населену країну, міста й села з їх пагодами і деревами. Але незабаром цьому настав край; почувся гуркіт поводі, низький, зростаючий. Мільйони людей у цю ніч пережили втечу невідомо куди, важкість затерплих від спеки ніг і рук, важке, утруднене дихання, погоню водяної стіни, невблаганної, білої, бистрої...
Біле світло заливало Китай; але над Японією, Явою і над усіма островами східної Азії велика зірка висіла у вигляді тьмяно-червоної кулі, бо пара й попіл вогнедишних гір піднімалися, наче вітаючи її появу.
Коли вона повисла над Індією, вся рівнина від гирла Інду до дельти Гангу являла собою пустелю блискучої води, з якої височіли храми і двори, горбки і гори, почорнілі від численної кількості людей. Кожний мінарет був укритий народом. Спека і жах позбавляли людей сил, і вони падали в каламутні води.
Але зірка пішла, і люди гнані голодом зібравши мужність, крадькома пробиралися до своїх зруйнованих міст, ішли назад до промоклих полів. Врятовані від бур, зламані і розхитані кораблі обережне рухалися між новими мілинами. Коли минув період бур і злив, люди помітцли, що клімат скрізь став тепліший, ніж раніше, Сонце більше, а Місяць зменшився до третини своєї попередньої величини: між його народженнями тепер проходило сорок днів.
Історія наша не говорить про дивні зміни, що сталися з Ісландією, Гренландією і берегами Баффінової затоки, зміни такі значні, що моряки, які з'явилися туди, знайшли їх повними зелені і краси і ледве повірили своїм очам; не говорить вона також про рух людства на північ і на південь, у напрямах до полюсів завдяки тому, що на Землі стало жаркіше. Історія наша займається тільки появою і зникненням зірки.
Астрономи-марсіани (тому що на Марсі є астрономи, хоч і не схожі вони на людей), зрозуміло, глибоко зацікавилися подією. Зрозуміло також, що вони на все дивилися із своєї точки зору.
"Беручи до уваги масу тіла, кинутого через нашу систему на Сонце, — писав один із них, — дивно, як мало потерпіла Земля, мимо якої воно так близько пройшло. Усі звичайні для нас континентальні прикмети і моря Землі лишились у попередньому вигляді, різницю становить тільки значне зменшення білої безколірності (очевидно, — замерзлої води) коло обох полюсів".
Це показує, що найбільша з людських катастроф може здаватися незначною, коли на неї дивляться з віддалі десятків мільйонів кілометрів.
© ПЕРЕЛЬМАН Я. І. Цікава астрономія. — Київ — Львів: Державне учбово-педагогічне видавництво "Радянська школа", 1949. — 244 с. — С.155-158.