Жовтий туман

Сторінка 14 з 44

Олександр Волков

Страшило та його друзі перезиралися з подивом і радістю. Он, значить, яким став цей Урфін, котрий двічі захоплював владу над Чарівною країною?! Звичайно, слухачі не знали, що, розповідаючи про розмову з Арахною, колишній король дещо перебільшив погрози злої феї, але в головному він казав правду! Якби він піддався умовлянням чаклунки, то тепер сидів би на літаючому килимі поруч з Арахною, а він вирощує огірки в своєму далекому володінні.

Розмова між Урфіном і пугачем перейшла на інше, та Страшилу було досить того, що він почув. Урфін їм не ворог, а союзник, і не виключено, що він прийде на допомогу людям.

Страшило вимкнув телевізор. Тепер він та його штаб знали, з ким їм доведеться мати справу. Воші не дуже злякалися. Їм доводилося захищати Смарагдове місто від сотень дуболомів Урфіна, від цілої армії Марранів, а тут тільки один ворог, правда, величезний і сильний, але все ж один, адже Руфа Білана до уваги брати не варто.

До прибуття Арахни залишалася ще ціла доба, і городяни взялися за оборонні роботи. Від птахів військові керівники міста вже знали, що чарівниця понівечила цілий фруктовий гай; це означає, що вона була голодна. Треба позбавити її провіанту!

Всі навколишні ферми спустіли. Частину худоби переправили в місто, а частину заховали в такі нетрі, що його не знайшов би найвправніший сищик. На міських мурах знову з'явилися котли з водою, і під ними запалав хмиз. За кам'яними зубцями ховалися стрільці з луками і арбалетами, а Дін Гіор, закинувши бороду за спину, налагоджував катапульти, з допомогою яких можна було кидати величезні каменюки.

Арахна наближалася до Смарагдового острова, не підозрюючи, що за кожним її порухом стежить черговий біля чарівного ящика. І навіть її розмови з Руфом Біланом було виразно чутно з екрана.

— Ми проберемося до них уночі, — довірливо говорила чаклунка своєму супутникові. — В місті, звісно, нічого про мене не знають і всі спокійно спатимуть. А я перелізу через міський мур, проникну в палац і захоплю в полон їхнього правителя, що невідомо за що звеличену солом'яну людину. Подивимося, чи осміляться тоді чинити мені опір його піддані…

Руф Білан дуже сумнівався, що у Смарагдовому місті невідомо про наближення чародійки. Та свої сумніви він завбачливо тримав при собі. А Фарамант, котрий чергував біля телевізора, прямо корчився зо сміху, уявляючи собі, як величезна Арахна намагається протиснутися крізь двері палацу, що розраховані на звичайних людей.

— Гаразд, гаразд, хвастунко, ми тобі влаштуємо почесну зустріч зі смолоскипами, — пообіцяв Фарамант, погрозивши екранові кулаком.

Перечекавши деякий час, зла фея справді опинилася в околицях Смарагдового міста вночі. Але для неї повною несподіванкою виявилося, що місто оточене широким ровом, через який не було мосту, а паром стояв біля протилежного берега. Це їй заважало дістатися до міста непомітно.

— Чому ти мені не розповів, бовдуре, що ваше місто розташоване на острові? — сердито накинулася чаклунка на Білана.

Зрадник почав виправдовуватися:

— Клянуся життям, пані, десять років тому цього не було! Рів викопано після того, як я покинув ці місця.

— Ех, ти, недотепа! — з презирством мовила Арахна. — Ну та гаразд, гадаю, вода не дуже глибока.

Арахна залишила килим на березі під наглядом Руфа Білана і шубовснула в рів. Спочатку вода доходила їй до колін, потім до пояса, а далі — все глибше, глибше… Ось з води виднілися вже тільки плечі Арахни та голова з величезною копицею чорного волосся. І в цей момент на міському мурі спалахнули вогнища і засвітилися яскраві ліхтарі. В руках городян запалали сотні смолоскипів, і навколо стало ясно як удень.

Дін Гіор та його помічники клопоталися біля катапульт. Вони відпустили защіпки, які стримували мотузки зі скручених волових жил, що заміняли пружини. І моментально кінці довгих колод здійнялись угору, почавши стріляти величезними кам'яними брилами.

Вода довкола чаклунки заклекотіла під ударами падаючих снарядів. Арахна металась туди-сюди, і тут здоровенне млинове жорно стукнуло її по самому тім'ю. Копиця волосся пом'якшила удар, та і череп чарівниці був таким міцним, що легко його не проб'єш. Усе ж Арахна на мить втратила свідомість і зникла в глибині канави.

Городяни закричали від радості, але чаклунка швидко оговталася і випірнула з води. Тепер уже не могло бути і мови, щоб Арахна непомітно пробралася в місто і викрала Страшила. Арахна кинулася навтьоки. Услід їй летіли стріли, вражаючи незахищену шию і плечі: здавалося, гігантську жінку жалить рій розлютованих ос.

Пересилюючи біль і страх, чародійка якось видряпалася на берег, гепнулася на килим і, заїкаючись, наказала нести себе геть від страшного місця.

— Ар рахна др-рантя! — було останнє, що почула зла фея, відлітаючи.

Так проводжала її Кагги-Карр, а в цей час на міському мурі щасливі городяни гойдали Страшила, Фараманта і фельдмаршала Діна Гіора, що заплутався в своїй розкішній бороді.

— Мені хоча б полк таких хоробрих бійців, — у напівзабутті прошептала Арахна, — я завоювала б з ними увесь материк…

ВИПАДОК З КИЛИМОМ

илим ніс чарівницю до країни Підземних рудокопів, а вона розмірковувала: "В першій сутичці з людьми я обійшлася синцями на чолі і підборідді; в другій мене поранило в груди якесь ревуче чудовисько і я залишилася без взуття; в третій мені мало не пробили голову і я могла втопитися… Щодалі, то гірше. Що чекає мене іще? А раптом мені загрожує загибель, як напророчив цей король невдаха? Чи не завернути до печери і спокійно доживати віку повелителькою моїх вірлих гномів?.. Але ні, я повніша випробувати свою долю до кінця!..

Впертість і злість гнали Арахну до нових, можливо, ще небезпечніших пригод.

Вибравши в лісі зручну галявину, чаклунка викрутила мокрий одяг, підсушила його на багатті і, перевертаючись, пролежала цілу ніч на жорсткій землі. Тремтячи зі страху, Руф Білан усе ще перебував при ній. Він уже і не радий був, що зв'язався з Арахною: очевидно, служачи їй, не заробиш багатства і почесті. Швидше всього тебе повісять на шибениці. Але коли Білан на світанку спробував утекти, Арахна прокинулася і так цикнула на нього, що у зрадника відняло руки-ноги.