— У тридцять вісім років я був нужденний, змучений, нікому не відомий журналіст, я виборював кожен шматок хліба. Нині, у п'ятдесят… — Він скромно замовк і зробив миттєвий рух, широко розвівши жирні руки і розчепіривши пальці, ніби демонструючи самого себе. Денісові пригадалася реклама молока "Нестле" — на стіні дві кішки в місячнім сяйві: одна — чорна й худа, друга — біла, лискуча й товста. Перед Натхненням і після.
— Завдяки Натхненню все змінилося, — урочисто промовив містер Барбік'ю-Сміт. — Воно зійшло зненацька, немов роса з неба. — Він підніс руку і дав їй упасти на коліно, показуючи, як спадає роса. — Це сталося одного знаменного вечора. Я писав свою першу маленьку книжку про Життєві Правила — "Скромний героїзм". Можливо, ви читали її. Вона стала духовною розрадою — принаймні, я сподіваюся, що це так, — для багатьох тисяч людей. Я дійшов до середини другого розділу і застряв. Від перенапруження і втоми я написав за годину всього сто слів, а далі взагалі не міг зрушити з місця. Лише сидів, гриз кінчик ручки і дивився на електричну лампочку, що висіла над моїм столом трохи спереду від мене. — Він показав, як саме вона висіла. — Чи доводилось вам коли–небудь довго вдивлятись у точку яскравого світла? — спитав він, повертаючись до Деніса. Той не пригадував, щоб йому доводилось. — Так можна загіпнотизувати себе, — вів далі містер Барбік'ю-Сміт.
У страхітливому крещендо з холу пролунав гонг. Решта людей ще не подавали жодних ознак життя. Денісові дуже хотілося їсти.
— Саме це і сталося зі мною, — сказав містер Барбік'ю-Сміт. — Я був загіпнотизований. Я просто знепритомнів. — Він клацнув пальцями. — ^ли очуняв, то побачив, що вже за північ і що я написав чотири тисячі слів. Чотири тисячі, — він дуже широко розтулив губи, коли вимовляв перший склад слова "тисячі". — На мене зійшло Натхнення.
— Яка незвичайна пригода, — мовив Деніс.
— Спочатку я налякався. Це здалося мені неприродним. Було якесь відчуття, ніби це не зовсім правильно, не зовсім чесно: написати літературний твір у непритомному стані. До того ж я побоювався, чи не нашкрябав якоїсь нісенітниці.
— І ви написали нісенітницю? — спитав Деніс.
— Звичайно ж, ні, — відповів Містер Барбік'ю-Сміт, трохи роздратовано. — Звичайно ж, ні. Це було пречудово. Лише кілька орфографічних помилок чи описок, неминучих при автоматичному письмі. Але стиль, думки — все найістотніше було просто прекрасне. З тих пір Натхнення навідує мене регулярно. Так я написав усю книжку "Скромний героїзм". Вона мала великий успіх, як і все, що вийшло відтоді з-під мого пера. — Він нахилився вперед і тицьнув Деніса пальцем. — Ось у чому мій секрет, і ось як ви теж зможете писати, коли захочете, — без зайвих зусиль, швидко, гарно.
— Але ж як цього досягти? — спитав Деніс, силкуючись не показати, наскільки глибоко його образило оте останнє "гарно".
— Розвиваючи своє Натхнення, здійснюючи контакт із своєю підсвідомістю. Вам не доводилося читати мою книжечку "Трубопровід у Нескінченність"?
Деніс змушений був зізнатися, що це якраз один із тих небагатьох творів містера Барбік'ю-Сміта — можливо, єдиний, — яких він не читав.
— Пусте, пусте, — сказав містер Барбік'ю-Сміт. — То лише маленька книжка про зв'язок Підсвідомого з Нескінченним. Встановлюйте контакт із Підсвідомим, і тим самим ви вступаєте в контакт із Всесвітом. Це і є Натхнення. Ви мене розумієте?
— Цілком, цілком, — сказав Деніс. — Але погодьтеся, що із Всесвіту часом надходять послання, які не мають ніякого відношення до справи.
— Я не допускаю до цього, — відповів містер Барбік'ю-Сміт. — Я їх розділяю по окремих каналах. По трубах я підводжу їх до турбін мого свідомого мислення.
— Як Ніагару, — підказав Деніс. Деякі з висловів містера Барбік'ю-Сміта напрочуд скидалися на цитати — без сумніву, цитати з його власних творів.
— Правильно. Як Ніагару. І ось як я це роблю. — Він нахилився і заговорив, підкреслюючи вказівним пальцем основні думки та відбиваючи ритм своєї оповіді: — Перше ніж поринути в транс, я зосереджуюся на тому предметі, щодо якого я хочу знайти натхнення. Припустімо, я пишу про скромних героїв; за десять хвилин до того, як увійти в транс, я думаю лише про сиріт, що утримують своїх молодших братів і сестер, про нудну роботу, яка виконується старанно й терпляче, я зосереджую свою думку на таких значущих філософських істинах, як очищення і звеличення душі через страждання або алхімічне перетворення свинцю зла на золото добра. (Деніс знову позначив у думці цю цитату лапками.) Потім я поринаю в транс. За дві чи три години пробуджуюся і бачу: Натхнення зробило своє. Переді мною лежать тисячі і тисячі слів, що заспокоюють і підносять дух. Я акуратно передруковую їх на машинці, і вони готові до виходу в світ.
— Все це здається на диво простим, — мовив Деніс.
— Так воно і є. Все велике, прекрасне й божественне в житті надзвичайно просте. (Знову лапки.) ^ли я збираюся писати афоризми, — вів далі містер Барбік'ю-Сміт, — то, перше ніж поринути в транс, гортаю першу–ліпшу збірку висловів або шекспірівський календар. Це дає ключ, тобто гарантує, що Всесвіт вливатиметься в мене не потоком, а краплями афоризмів. Ви розумієте мою думку?
Деніс кивнув. Містер Барбік'ю-Сміт поліз до кишені й витяг записника.
— Сьогодні в поїзді я якраз створив кілька афоризмів, — повідомив він, гортаючи сторінки — Поринув у транс, коли сидів у купе. Я вважаю, що поїзд чудово настроює на творчість. Ось вони.
Він відкашлявся й прочитав:
— "Гірська стежка може бути й крутою, але там, нагорі, чисте повітря, і тільки з Вершини тобі відкривається далечінь"; "Те, що Справді Важливе, відбувається в Серці".
Цікаво, подумав Деніс, як часом Нескінченність повторюється.
— "Бачити — значить вірити. Але вірити — значить також і бачити. Якщо я вірю в Бога, я бачу його навіть у речах, котрі здаються гріховними".
Містер Барбік'ю-Сміт глянув поверх блокнота.
— Цей останній, — промовив він, — особливо тонкий і прекрасний, правда? Без Натхнення я б ніколи не натрапив на цю думку. — Він ще раз прочитав свою апофегму, вимовляючи слова повільніше й урочистіше. — Прямо з Нескінченного, — замислено мовив він і перейшов до наступного афоризму: — "Полум'я свічки освітлює, але воно ж і обпікає"…