Пити каву після ланчу товариство перейшло до бібліотеки. Її вікна виходили на схід, і о цій порі дня тут було найпрохолодніше місце в усьому будинку. То була велика кімната, заставлена ще у ХУШ сторіччі білими фарбованими полицями вишуканої форми. В одній стіні були двері, замасковані рядами книжкових макетів. Двері відкривали доступ у глибоку шафу, де серед старих листів та газет, порохнявів у темряві саркофаг із мумією вельможної єгиптянки, що його привіз зі своєї подорожі сер Фердінандо–другий. На відстані десяти ярдів ці потайні двері здавалися кількома рядами полиць, заставлених справжніми книжками. Перед ними стояв містер Скоган із чашкою кави в руці.
— Нижню полицю, — говорив він, — займає енциклопедія в чотирнадцяти томах. Корисно, але нуднувато. Те саме можна сказати і про "Словник фінської мови" Капрімалджа. "Біографічний словник" обіцяє значно більше. "Біографії людей, що народились великими", "Біографії людей, що домоглися величі", "Біографії людей, яким було нав'язано велич" і "Біографії людей, які ніколи не були великими". А ось аж десять томів "Праць і подорожей Томса" і роман "У гонитві за примарою", що належить перу невідомого автора і ледве вміщується в шести. А це що? — містер Скоган став навшпиньки і придивився: — Сім томів "Повістей Нокеспотча". Любий Генрі, — сказав він, обертаючись, — тут ваші найкращі книжки. Я охоче віддав би за них решту вашої бібліотеки.
Містер Уїмбуш, щасливий володар багатьох першовидаиь, дозволив собі поблажливо усміхнутися.
— А може, — провадив містер Скоган, — це тільки корінці з назвами? — він відчинив дверцята шафи й зазирнув досередини, ніби сподіваючись знайти за ними й самі книжки. — Ух! — вигукнув він і знов причинив дверцята. — Тхне порохом і цвіллю. Як символічно! Люди чекають від шедеврів минулого якогось чудесного осяяння, але знаходять лиш пітьму й порох, і легкий запах гниття. Кінець кінцем що таке читання, як не порок, подібний до пияцтва, розпусти або чогось подібного? Люди читають, щоб полоскотати й потішити свій розум, і, головне, щоб порятуватися від думок. І все ж таки… "Повісті Нокеспотча"…
Він замовк і став замислено барабанити пальцями по корінцях неіснуючих, недосяжних книжок.
— Але я не згодна з вами щодо читання, — сказала Мері. — Я маю на увазі серйозне читання.
— Цілком правильно, Мері, цілком правильно, — відповів містер Скоган. — Я геть забув, що в цій кімнаті є серйозні люди.
— Мені подобається ваша схема біографій, — мовив Деніс. — У її межах знайдеться місце для кожного з нас; вона всеосяжна.
— Атож, біографії — це непогано, це навіть дуже добре, — погодився містер Скоган. — Я їх уявляю собі написаними дуже вишукано у стилі часів Регентства — такий собі Брайтонськнй павільйон із слів; їх автором міг би бути сам великий доктор Лемпріе. Ви читали його класичний словник? О! — містер Скоган підніс руку і дав їй упасти. Цей жест мав означати, що йому бракує слів.
— Прочитайте його біографію Єлени, прочитайте, як Юпітер, обернувшись у лебедя, "дістав можливість скористатися зі свого становища", залишившись vis–a–vis з Ледою. І подумати тільки, — адже він міг, він навіть повинен був написати ці біографії Великих Людей! Яка це має бути праця. Генрі! І ось через безглузде впорядкування вашої бібліотеки ми не можемо її прочитати.
— Я віддаю перевагу "Г онитві за примарою", — сказала Анна. — Роман у шести томах — це, мабуть, заспокоює.
— Еге ж, заспокоює, — повторив містер Скоган. — Ви знайшли правильне слово. "У гонитві за примарою" — книга грунтовна, але трохи старомодна — картини з життя духівництва в п'ятдесятих роках; типии дрібних землевласників; селяни — для пафосу або комізму, і — як тло — неодмінні спокійно–мальовничі краєвиди. Все дуже гарне й солідне, але трошки нудне і схоже на натуральний пудинг. Мені особисто більше до смаку "Праці й подорожі Томса". Ексцентричний містер Томе із Томе Хілла. Друзяка Том Томе, як називали його друзі. Він прожив десять років на Тібеті, впроваджуючи виробництво очищенного вершкового масла за сучасною європейською технологією, що дало йому можливість піти у відставку в 36 років із кругленьким капітальцем. Останні роки життя він присвятив подорожам і роздумам; і ось результат. — Містер Скоган постукав пальцем по книжкових макетах. — А тепер ми дійшли до "Повістей Нокеспотча". Який шедевр і яка велика людина! Нокеспотч знав, як писати белетристику. О, Денісе, якби ви тільки змогли прочитати Нокеспотча, ви б не стали писати нудний роман про розвиток характеру молодого чоловіка, ви не стали б детально й вишукано змальовувати культурне життя Челсі, Блумсбері та Хемстеда. Ви спробували б написати книгу, яку можна читати. Та ба! Через особливе впорядкування бібліотеки нашого господаря ви ніколи не прочитаєте Нокеспотча.
— Повірте, мені дуже шкода, — мовив Деніс.
— Саме Нокеспотч, — вів далі містер Скоган, — великий Нокеспотч звільнив нас від похмурої тиранії реалістичного роману. "Моє життя, — сказав він, — не таке довге, щоб я міг дозволити собі марнувати дорогоцінні години на описи буржуазних інтер'єрів". І ще він сказав: "Мені остогидло дивитись на те, як людський розум загрузає в соціальних проблемах; я волію поміщати його в порожнечі, де йому весело й безтурботно".
— Вибачайте, — озвався Гомбо, — але ж Нокеспотч писав іноді трохи туманно, чи не так?
— Справді, — відповів містер Скоган, — але він це робив навмисне.
Тому його вважали глибшим, ніж він був. Однак темний і двозначний він тільки в своїх афоризмах. У "Повістях" він завжди прозорий. О, ті його "Повісті", то справжні перлини! Як мені розповісти про них? Примарні персонажі миготять на їхніх сторінках, наче яскраво виряджені акробати на трапеціях. Незвичайні пригоди і ще незвичайніші міркування. Розум і почуття, звільнені від усіх ідіотських турбот цивілізованого життя, то відступаючи одне від одного, то стикаючись, ідуть у хитромудрому й вишуканому танці. Колосальна ерудиція й невичерпна фантазія. Усі сучасні і давні ідеї витають у "Повістях", похмуро всміхаються або кепкують самі із себе і зникають, звільняючи місце для чогось нового. Мова його творів багата й фантастично різноманітна. Дотепи невичерпні і…