Ясна річ, наведені нами статистичні дані щодо жертв селянської війни досить приблизні. Але й у такому вигляді вони яскраво свідчать про розмах і тривалість селянського опору, а також про рішучість повстанців будь-що обстояти свій спосіб життя й перешкодити запровадженню більшовицької системи реквізицій.
* * *
Наслідки подій 1918–1921 рр. уповні можна порівняти з результатами Тридцятилітньої війни в Німеччині. Під час першої світової війни мільйони царських підданих — так само як і кожної іншої великої європейської держави — пішли на фронт, з якого селянська більшість солдатів повернулася додому з метою захоплення панської землі і знищення великих землевласників як класу. Однак усе це загалом не дуже відчутно струснуло тогочасне суспільство. Навпаки, перерозподіл землі сконсолідував і ще більше зміцнив селянські маси. Справжня дезинтеграція їх відбулася вже в ленінський період.
Значні зміни сталися в демографічній і соціально-політичній ситуаціях. Велика кількість людей загинула або емігрувала, мільйони інших переїжджали з місця на місце, тікаючи, за словами Майкла Конфіно, "з однієї враженої голодом місцевості до іншої, з одного театру воєнних дій до іншого". А тим часом господарство країни попросту розвалилося. Як ми зазначали вище, економічна політика комуністів на селі вела до деградування останнього. Заможніших селян або грабували шляхом конфіскації майна, або знищували фізично, а на більшій частині орних земель повернулися до старої трипільної системи — там, де вона була вже відмерла.
Проте куди страшнішу загрозу з огляду на свої найближчі наслідки приховував у собі загальний хаос. Сільське господарство почало занепадати лише в 1919 р., а вже на початок 1922 р. поголів'я робочих коней зменшилося порівняно з 1916 р. на 35,1 %, великої рогатої худоби — на 24,4, свиней — на 42,2, овець і кіз — на 24,8 % (підрахунки Н. Ясного за різними радянськими джерелами). В 1913 р. вживали близько 700 тис. т добрив, а в 1921 р. — тільки до 20 тис. Загальна посівна площа скоротилася від 85,6 млн га в 1916 р. до 53,2 млн у 1922 р. В період між 1909–1913 і 1921 рр. урожай зернових (разом із картоплею) зменшився приблизно на 57 %. У деяких випадках наші оцінки не настільки точні, як того вимагає "мова цифр", однак вони досить близькі до реальних даних.
Зрозуміло, великий голод 1921 р. не організовувався свідомо, з метою фізичного винищення селянства. І все ж пояснити його тільки засухою аж ніяк не було б слушним. Хоч і погані, метеоумови не переросли тоді в катастрофічні. Вирішальним фактором тут стали застосовувані радянським урядом реквізиційні методи — частково тому, що в селянина відбирали більше харчів, ніж він потребував для виживання, а частково тому, що протягом останніх трьох років селянство значною мірою втратило стимули до роботи. Все це зробило голод неминучим, і випливав він із рішення (яке збігалося з відвертою думкою Леніна), що селянські потреби не слід брати до уваги.
Особливо лютував голод у Поволжі. Його страхіття тут можна сміливо порівнювати з тим, що коїлося в країні під час ще жахливішого голоду 1932–1933 рр. (про це йтиметься далі), з однією лише істотною різницею: в 1921–1922 рр. уряд визнав існування голоду й усіляко заохочував допомогу з-за кордону. 13 липня 1921 р. Максимові Горькому було дозволено звернутися туди за поміччю. Очолювана майбутнім президентом США Гувером благодійна Американська допомогова адміністрація (АДА), яка на той час уже здійснила чимало філантропічних заходів у Центральній і Східній Європі, після 20 серпня почала пересилати свої фонди в Росію. В грудні Конгрес США виділив 20 мли доларів і закликав приватних осіб жертвувати кошти на індивідуальні посилки голодуючим. За передплатою було зібрано 6 млн доларів. Загалом грошова допомога Сполучених Штатів досягала 45 млн доларів.
Зі свого боку Максим Горький для рятування потерпілих від голоду зібрав у Москві відповідну групу визначних громадян із некомуністичним чи неполітичним минулим.
АДА та пов'язані з нею організації годували понад 10,4 млн чоловік, а інші організації — ще майже 2 млн (загалом — близько 12,3 млн).
Голод траплявся в Росії й раніше — в 1881, 1906, 1911 рр., але жоден із них ні за своєю глибиною, ні за масштабами не зачепив такої великої маси населення. В найгіршому з минулих випадків число селян, неспроможних роздобути досить насіннєвого зерна, не перевищувало З млн, а в 1921 р. кількість таких селян становила 13 млн.
Американська комісія надання допомоги Росії нарахувала в 1922 р. близько 3 млн безпритульних дітей (і ще двом мільйонам загрожувала небезпека голодної смерті вдома); з них 1,6 млн перебували в постійних чи тимчасових дитячих закладах, а 1,5 млн харчувалися за рахунок закордонних добродійних організацій.
Однак навіть за цих трагічних умов із боку радянського уряду простежувалася тенденція залишити українське селянство без допомоги. І це при тому, що, згідно із звітом Ліги Націй, радянські офіційні статистичні дані показали в Україні в першій половині 1922 р. 800 тис. смертей від голоду та спричинених ним хвороб (ці цифри не стосувалися деяких найбільш потерпілих місцевостей). За офіційними повідомленнями АДА, голод в Україні спочатку приховували, "оцінюючи кількість урожаю удвічі більше від кількості, визначеної місцевими органами влади". Американські організації не допускалися в уражені голодом райони республіки. Як зазначав американський автор Г. Фішер у своїй книжці "Голод у Радянській Росії, 1919—1 9 22" (Нью-Йорк, 1927), "московський уряд не тільки не спромігся повідомити Американську допомогову організацію про становище в Україні, як він це зробив щодо значно віддаленіших районів, але й умисно перешкоджав будь-якій спробі американців вступити в контакт з Україною…". В період між 1 серпня 1921 р. і 1 серпня 1922 р. з України вивезли в інші місця 10,6 млн ц зерна. Врешті-решт АДА таки дозволили діяти в Україні. Це сталося у квітні — червні 1922 р. — у розпал голоду, коли, як висловився голова ВЦВК М. Калінін, "тисячі вже вмирали, а інші тисячі приготувалися до смерті". Ознайомившись із ситуацією, представники АДА висловили "подив" із приводу того, що вантажні вагони з харчовими продуктами надсилають із Києва й Полтави "за сотні миль" голодуючим Поволжя, замість того, щоб відправити їх за якусь пару десятків миль — до Одеси чи Миколаєва, де теж лютував голод. За звітом Ліги Націй, аж лише в січні 1922 р. Донецька губернія одержала дозвіл припинити вивезення харчів.