Щоб полегшити становище поета, звільнити Шевченка від щоденної муштри, Усков подає прохання до Оренбургу про надання Шевченкові звання унтер-офіцера, а також, щоб дозволили малювати. Але лютий начальник корпусу Перовський відмовляє в обох проханнях.
На засланні Тарас Шевченко здобув багато приятелів серед поляків-політичних засланців. Один з них, що був в той час на Уралі, Ед. Желіговський — (Антон Сова) переклав польською мовою Шевченкову поему "Катерина", що свідчило про їхні дружні зв’язки. Шевченко дуже сумує, коли поляк Залєський переїхав до Оренбургу і про його самотність і розпуку читаємо в одному з листів до Бр. Залєського: "Чи повіриш, мені здається іноді, що я і кістки свої тут покладу, іноді просто і одур мене находить, такий палючий отруйний серцевий біль, що я собі ніде місця не знаходжу, і чим далі, тим більше посилюється цей паскудний біль. І то сказати: бачити постійно перед собою оці тупі і вдодачу п’яні голови — людині і холоднокровнішій від мене недиво збожеволіти; і я, справді, впадаю у відчай, чи побачу я коли-небудь кінець моїм жорстоким терпінням".
ШЕВЧЕНКО НА СЦЕНІ
... Чи не єдиною розвагою для мешканців цього укріплення була вистава п’єси Островського "Свої люди — порозуміємось", яку дозволив поставити у різдвяні дні 1851-го року комендант підполковник А. Маєвський. Для нас ця вистава цікава тим, що одну з головних ролей у ній, ролю Рисположенського, грав Тарас Шевченко. Він же намалював і декорації. Про ці вистави і про участь нашого поета в культурному житті Новопетровського укріплення розповів капітан Косарьов, спогади якого записав офіцер Микола Новицький. Він пише, що перебуваючи у Новопетровську, Тарас Шевченко поволі став брати участь у культурному житті цього укріплення і виявив себе, як добрий співак, артист і навіть танцюрист. Це було в 1852 році. "Хор цей, — говорить Косарьов, — улаштували офіцери, і Шевченко, маючи приємний чистий тенор і знаючи багато чудесних українських пісень, був постійним учасником цього хору, який, справді таки, дуже й дуже непогано співав і російських, і українських пісень..."
На перших двох виставах обидва рази йшла комедія Островського "Свої люди — порозуміємось" ... В комедії цій ролю Рисположенського грав Тарас Шевченко. "... Поскільки, треба вам сказати, — згадує далі Косарьов, — генеральної репетиції у нас не було, а на репетиціях Шевченко ніколи по-справжньому не грав, то ми, зрозуміло, й не знали, який же вийде з нього Рисположенський. Але коли на першій виставі з’явився він на сцені у відповідному костюмі й загримований та почав грати, так не тільки глядачів, а навіть нас, акторів, вразив своєю грою! Ну, вірите, немов він одмінився! Ну нічого в ньому не лишилося Тарасівського: чистий тобі п’янич-какрючкотвор тих часів — і виглядом, і голосом, і замашками!"
Після цього ... підполковник Маєвський підійшов до Тарас Шевченка на прийнятті, по виставі, і, цокнувши чаркою з ним, сказав: "Щедро тебе, Тарасе, Григоровичу, обдарував Бог: і поет ти, і живописець, і скульптор та ще, як виявилось, і актор... Шкода, голубе мій, однак, що не дав він тобі щастя!"
"Третя вистава складалась з двох водевілів, грали у них тільки нижчі чини... Шевченко, за задумом якого була влаштована ця вистава і душею якої він був, згадує Косарьов, сам, проте, у ній не грав, але зате потішив глядачів таким несподіваним сюрпризом, що всі від захоплення мало не збожеволіли. Під час антракту раптом підіймається завіса, музика починає грати малоросійську танцювальну мелодію, а на сцені з’являється Тарас, одягнений малоросом, і молодий прапорщик Б., одягнений малоросіянкою, та як ушкварять малоросійського гопака !... Від криків "біс" та оплесків мало казарма не розвалилась! Надивував тоді нас усіх Тарас своїм мистецтвом танку. Потім, як узнали за ним цей секрет, то на вечірках частенько упрошували його протанцювати гопака".
Але це було в часи дозвілля, а загалом щоденна муштра пригноблювала морально нашого поета на засланні. І не даром, коли один молодий офіцер після навчання запитав Тарас Шевченка "А що, брате Тарасе, мабуть краще було б, якби тебе знову послали на морську службу або призначили в козаки? Адже служити на човні чи на коні більше вам, запорожцям, з руки, ніж у піхоті?!"
"А ще краще було б мені, — відповів Тарас, похнюпившись, — або зовсім не родитись на світ, або вмерти пошвидше" …
В тих же розповідях капітан Косарьова зустрічаємо цікаве місце, про те, як Шевченко намалював міраж... "Одного разу, влітку, годин так біля 6 ранку, з південного боку моря появився чудовий міраж — відображення якогось невідомого міста з будинками, вежами та ін., і він так довго тримався, що Шевченко встиг навіть добре змалювати все це видіння. Минає чимало часу. Дивимося ми на картину і збагнути не можемо, що ж би це за місто таке могло так яскраво відбиватися в повітрі? Тільки приходить до Новопетровська пароплав "Лен-Корань", а Шевченко візьми та й покажи свою картину морським офіцерам. Уявіть же собі загальне здивовання, коли ті в один голос вигукнули: "Та це Астрабат!!!" — і тут же почали показувати і вежі, і будинки: "Ось, кажуть, оце така, а ось оце такий" і т. д....
18 лютого 1855-го року помер цар Микола І, і на його місце став цар Олександр II, але доля поета-засланця не змінилась: новий цар відкинув клопотання родини графа Ф. Голстого про амнеетію Шевченкові. Проте клопотання про звільнення поета не припиняються, і 15 квітня 1856-го року Шевченко дістає лист від дружини віцепрезидента Академії Мистецтв А. Толстої першу вістку про можливість визволення. У відповіді на цю вістку поет писав до Толстої: "Я ожив! я воскрес!"
Одночасно Ш. дістає радісні вістки про звільнення його польських друзів С. Сєраковського та Бр. Залєського.
Ішов рік 1856. В Україні вже ходили чутки про можливе звільнення Шевченка з заслання, і його друзі почали збирати для поета гроші.
В цей період 15 серпня в селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту народився Іван Франко, а лише півроку тому 26. 11. 1855 р. в Константинополі помер великий польський поет Адам Міцкевич.
1-го січня 1857-го року Шевченко знову дістав листа від Толстої, писаного ще 8-го жовтня 56-го року: "Все, що можна було зробити, зроблено... Сміло звертайтесь до мене з вашими потребами ... як до рідної сестри", також висловила надію на скоре побачення, а з Петербургу надходять також чутки про збір грошей для Шевченка. Дехто вже прислав гроші до Новопетровського укріплення. Все це підбадьорює Шевченка, і він починає знову віршувати. Написав поему "Москалева криниця", присвятивши її своєму другові, що не цурався його й на засланні, кубанському письменникові й отаманові Азовського війська Якову Кухаренкові. Діставши теплого листа від Кухаренка, Шевченко надіслав йому "Москалеву криницю", а в листі писав, іцо після довгої перерви знову взявся за вірші: "Правда, я сам думав, що я вже... захолонув у неволі. Аж бачу — ні. Нікому тілько було огню положить під моє, горем не добите, старе серце, а ти, друже мій, догадався, взяв та й підкинув того святого вогню. Спасибі тобі, друже мій єдиний. Довго я читав твій лист, разів з десять, чи не більше, та дочитавсь до того, що в мене не тільки очі, серце заплакало, мов та голодна дитина... Що тут робить? — думаю собі, та вставши раненько ... заходився коло оції "Москалевої криниці". Цей лист Ш. писав 5 лютого 1857-го року, а 12-го червня, чекаючи визволення, почав писати свій щоденник.