Глянули хлопці — аж у долоні сплеснули. На малюнку — двоє шпаченят. Ну просто живі! І чимось схожі на них, Юрка та Іллюшку. Такі ж веселі, меткі, невсидющі!
Хлопці стояли посеред двору, захоплені красою життя і його відблиском — простенькою картинкою художника. А на верхів’ї осокора співала, аж захлиналась дружна сім’я шпаків.
* * *
— Мамо, то це вони — рятівники наші? Це вони підняли шпаківню аж до хмар?
— Вони, дітки, вони.
— А літати вони уміють?
— І літати, і плавати, і будувати — все уміють. А чого не вміють — вчаться.
— А хто ж вони такі?
— Люди. Найкращі друзі наші.