Сехисмундо (убік)
Якщо правда те, що сплю я,
Стримай спогади, о небо!
Чи можливо, щоб подій
Стільки сон вбирав у себе?
Я питаю: хто зумів би
Чи з них вийти без вагання,
Чи про жодну з них не думать?
Хто ще знав такі страждання?
Ну, якщо мені ця велич
Тільки снилась, то як може
Жінка ця розповідати
Сни знайомі, о мій Боже?
Втім, якщо була це правда
(Я дивуюсь тут немало),
То чому в жаскім сум’ятті
Знов моє життя назвало
Все це сном? Така подібна
До сновиддя тая слава,
Що ніяк не розібрати,
Де велична й лукава,
Де оманлива й де справжня?
Незначна між них різниця,
Звідси й сумнів: те, що бачиш,
Що втішає і яскриться, —
То неправда чи то правда?
Копія, як все тутешнє,
Схожа так з оригіналом,
Що не знати, де справдешнє?
Хай це так, і я побачу,
Як розвіються в тумані,
Наче тіні, влада й велич,
І розкоші незрівнянні, —
Скористаймо з цеї хвилі,
Що нас квапить сум’ятлива,
Аби звідать насолоду,
Що лише у снах можлива.
Тут Росаура-красуня, —
Серце з захвату холоне;
Не пропустимо нагоди;
Пристрасть ломить всі закони
Тої гідності й довіри,
Що я бачу цеї днини.
Таж це сон; нехай мені
Сниться щастя швидкоплинне,
Бо пізніш насниться горе.
Але я, душа лукава,
Запевняю сам себе!
Чи це сон чи марна слава?
Хто задля земної слави
Славу жертвує небесну?
Чи не сон добро минуле?
Хто, зробивши справу чесну,
Що йому принесла щастя,
Не сказав би сам собі вже:
Мабуть, все було сновиддям,
Що я бачив? Тож, прозрівши,
Знаю я, що насолода —
Це те полум’я яскраве,
Що на попіл обертає
Вільний вітер кучерявий,
Отже, думаймо про вічність,
Це та слава неокрая,
Де не спить велике щастя
І величчя не дрімає.
Честь Росаура шукає;
Тільки принц вернути може
Честь її, а не відняти.
Тож раніш верну, о Боже,
Честь їй, ніж собі корону.
Ми ще гаємо потроху
Цю нагоду, що привабна
І зручна.
(До одного з солдатів)
Сурміть тривогу!
Маю дати бій сьогодні,
Поки ніч в оцих привіллях
Втопить золоте проміння
У зелено-темних хвилях.
Росаура
Мій сеньйоре, ти вже йдеш,
Не підтримавши і словом
Мене в горі та нещасті
На шляху моїм смутковім?
Чи можливо це, сеньйоре?
Ти мені не глянеш в очі
І не чуєш тут мене?
Сехисмундо
Честь, Росауро, так хоче:
Щоб з тобою буть зичливим,
Я жорстоким бути маю.
Відповість тобі на голос —
Честь моя відповідає,
Я не говорю — говорять
Мої справи із тобою,
Бо в такій великій скруті
Не милується красою
Той, хто честь твою — не вроду
Має тут побачить горду.
Виходить, і за ним виходять солдати.
Росаура
Ну й загадки, білий світе!
Після всяких лих та бід
Як двозначний цей одвіт
Мені треба розуміти?
Сцена одинадцята
Входить Кларін.
Кларін
Чи тебе, сеньйоро, бачу?
Росаура
Ах, Кларіне! Де ти був?
Кларін
Та до вежі був загув,
Смерть обманював чортячу,
Грав із нею чіт — не чіт;
Не звяла мене несита,
Як не билась — карта бита,
І зробив я хід як слід,
Не програвся і живу я.
Росаура
А чому?
Кларін
Тому, що знаю,
Хто ти, й таїну ховаю,
Що Клотальдо... Шум я чую.
Що таке?
Гримлять барабани.
Росаура
Що може буть?
Кларін
То виходить на цю пору
Із палацевого двору
Ескадрон у дальню путь
Звоювати Сехисмундо.
Росаура
Чом же я, мов боягуз,
Поруч з ним уже не б’юсь,
Не зняла на світ весь бунту,
Коли лютість і підлота
Беззаконня грають роль?
(Виходить)
Сцена дванадцята
Голоси одних
Хай живе новий король!
Голоси інших
Наша хай живе свобода!
Кларін
Хай свобода з королем
Тут живуть і квітнуть разом!
Ну, а я собі тим часом
Заховаюся тихцем,
Подивлюся, ставши збоку,
На цю бучу, що шаблонна,
І зіграю роль Нерона28,
Геть відкинувши морóку.
Тим лише я засмучуся,
Що торкається мене.
Тут, як хтось не прожене,
Всеньке свято подивлюся.
Поміж скель, де повно ям,
Серед цеї круговерті
Заховаюся від смерті
І дві дулі смерті дам.
Ховається; б’ють барабани, і чути брязкіт зброї.
Сцена тринадцята
Входять втікаючи Басиліо, Клотальдо і Астольфо
Басиліо
Захитався в мене трон!
Йде на батька син, ой світе!
Клотальдо
Твоє військо вже розбите,
Де ж порядок і закон?
Астольфо
Стали зрадники з лякливих
Переможцями.
Басиліо
У війнах
В переможцях бачать вірних,
А в подоланих — зрадливих.
Геть біжім, Клотальдо! Син
Йде сюди, він невблаганним
І жорстоким став тираном.
За сценою лунають постріли, і Кларін, поранений, падає з того місця, де знаходився.
Кларін
Боже мій, спаси!
Астольфо
Хто ж він,
Цей солдат, що, бідолашний,
Кров’ю вмившись, нам під ноги
Впав, звестись не має змоги?
Кларін
Чоловік я сіромашний,
Що хотів спастись від смерті
І від неї утікав
Та її ж і пострічав,
Бо від неї на цій тверді
Не сховатися ніде;
Значить, звідси випливає:
Хто від смерті утікає,
Той скоріш її знайде.
Гей, верніться, гей сюди
На криваве поле бою,
Бо серед вогню та зброї
Більше певності завжди,
Ніж ховатися у горах,
Адже це надійна путь
Долю силою здобуть
В ратних випробах суворих.
Хоч рятуєтесь від смерті,
Геть від неї біжите,
Гляньте, зараз умрете,
Якщо Бог велить умерти.
Падає за сцену.
Басиліо
Гляньте, зараз умрете,
Якщо Бог велить умерти!
Із яким знанням, о Боже,
Викрив мудро і безжально
Наше неуцтво й заблуди
Цей мертвець, який повчально
Нам сказав устами рани
З глумом, що йому кривавий
Розв’язав язик, ту правду,
Що даремні людські справи
І стремління марні проти
Сили вищої й причини!
Я, аби від бунту й смерті
Увільнити батьківщину,
Сам її довів до того,
Чим боявся їй зашкодить.