— Аку, здавайся, ти потрапив у пастку! — вигукнула вона і весело засміялася. — Прошу тебе, зглянься на прохання Нецилії, будь такий ласкавий!
Лісовий Господар повагом гладив сиву бороду: він робив так щоразу, коли впадав у задуму.
Надумавшись удосталь, він промовив:
— Нехай цей малюк залишається в Нецилії. Я візьму його під своє особисте заступництво. Але застерігаю: це перший і останній раз, коли я дозволяю так дозвільно поводитися з Лісовим Законом. Віднині і на віки вічні безсмертні не будуть няньчитися з людськими дітьми. Бо якщо ви й далі чинитимете проти лісових законів, нашому раюванню дуже скоро прийде край, а ми з вами сповна сьорбнемо злигоднів і горя. А тепер, мої німфи, усім добраніч!
Сказавши це, Ак покинув Дику Пущу, а Нецилія, радо притискаючи до грудей коштовну ношу, поспішила до себе в альтанку.
аступного дня біля альтанки Нецилії яблуку ніде було впасти від охочих поглянути на людське немовля. Німфи тісно обступили сестру, яка тримала на колінах сплячого малюка, і не зводили з нього захоплених поглядів. Щедро лилися похвали на адресу
доброго Ака, котрий дозволив Нецилії залишити дитя. Навіть Журлайна прийшла сюди, щоби помилуватися безневинним дитячим личком і потримати у своїй чарівній долоні пухкенький дитячий кулачок.
— Нециліє, а як ми його назвемо? — з усмішкою поцікавилася Королева. — Без імені, знаєш, йому не можна.
— Давайте назвемо його Клаусом, — запропонувала Нецилія, — тобто — "малюком".
— Ні, — не погодилася з нею Королева, — нехай він краще буде Неклаусом,1 тобто "малюком Нецилії".
Німфи захоплено сплеснули в долоні, і від цієї миті немовля стало Неклаусом. Щоправда, Нецилія частіше називала його Клаусом, і услід за нею всі її сестри почали називати хлоп'я саме цим іменем.
Нецилія назбирала у лісі щонайм'якшого моху та вимостила в альтанці для Клауса зручненьке ліжечко. Годували малого всім лісом. Німфи збирали для нього у лісі молочні дзвіночки, що росли на козячих деревах. Усередині таких дзвіночків було повно солодкого молока. Лісові тварини охоче підгодовували своїм молоком маленького приймака, і навіть левиця Тигруня часто потай прокрадалася до альтанки, влягалася біля хлопчика та починала муркотіти, запрошуючи скуштувати лев'ячого молока.
Хлопчик ріс як із води. Через те Нецилія навіть зоглянутися не встигла, як треба було вже братися за його науку — навчати ходити, говорити і гратися.
Його думки і слова були чистими та світлими, бо німфи не знають, що таке зло, а їхні невинні серця переповнені любов'ю. Клаус став улюбленцем усього лісу. Його ніхто би не скривдив, навіть якби великий Ак не попередив усіх птахів, звірів та плазунів, щоби ті не кривдили хлопця. Отож, Клаус відважно ходив усюди, де лише йому заманеться.
Одні люди вимовляють це ім'я як Ніклаус, інші — Ніколас, і саме через те подекуди Санта-Клауса знають як святого Ніколаса. Хоча правильно буде Неклаус, де Клаус — ім'я, дане хлопчику прекрасною німфою Нецилією. (пргім. авт.)
Невдовзі новина про те, що німфа всиновила людське дитя і що сам Ак благословив цей вчинок, дійшла й до інших безсмертних. І цілі юрми лісових мешканців, згораючи від цікавості, хмарою сунули поглянути на маленького приймака. Першими в гості завітали рілей. Вони доводилися найближчими родичами лісовим німфам, хоч і ніскілечки не були на них схожими. Справа в тому, що німфи доглядають за лісовими деревами, а рілей — за польовими травами і квітами. Рілей нишпорять світами, шукаючи підживи для коріння квітучих рослин. Вони також додають у 'рунт щонайрозмаїтіших барвників, щоби пелюстки квіток милували око всіма кольорами веселки. Ті барвники із ґрунту потрапляють у корінь, а з нього — через тоненькі капіляри — розходяться по стовбуру та листю. Рілс, котрий б'є байдики, — дивовижа із дивовиж. Бо ж відомо, що коли в'януть одні квіти, то розквітають інші. І все ж попри вічну заклопотаність, рілей — веселий та надзвичайно доброзичливий народець, за що їх дуже люблять усі безсмертні.
Після рілсів завітали нуки — покровителі всіх звірів, від найсумирніших до найдикі-ших. Важке життя у нуків, тому що у світі чимало норовливої звірини, і мало кому подобається, коли його укоськують. Та хай там як, а справу свою нуки знають, і навіть найбешкетніша тварина у їхніх руках стає сумирнішою за ягня. Через вічні клопоти всі нуки згорблені, змарнілі, схожі на старців, а від того, що весь час доводиться мати справу з дикими звірами, вдача їхня дещо сувора. Але попри все це, нуки — незамінні помічники, бо їхні правила — чи єдині правила (окрім законів великого Ака, звичайно), які визнають звірі Дикої Пущі.
Після нуків прийшли феї, заступниці людей, яких більше за інших хвилювала доля Клауса. Хоча вони й опікувалися людьми, закони лісу забороняли їм близько сходитися. Траплялося, щоправда, що феї з'являлися перед людьми, а деякі навіть розмовляли з ними. Проте зазвичай феї оберігають людські долі, залишаючись невидимими для смертних, а коли й виокремлюють когось своєю ласкою, то лише тому, що людина цього заслужила, бо всі феї справедливі і безсторонні. Але думка про те, що хтось може всиновити людське дитя, навіть на гадку їм не спадала, оскільки це, як не крути, суперечило їхнім законам. Ось чому їм так хотілося побачити маленького приймака Нецилії.
Клаус без жодної боязні дивився на безсмертних, що юрмилися навколо нього, й усміхався. Він сміявся, гопкаючись на плечах веселих рілсів, смикав за бороди насуплених нуків і довірливо схиляв кучеряву голову на груди Феї-Королеві. Рілсам подобався сміх малюка, нукам — його відвага, а феям — дитяча безневинність.
Хлопчик здружився з ними всіма і добре засвоїв їхні закони. Він пильнував, щоби жодна квітка не загинула під його ногами, бо цим він би скривдив приязних рілсів. Він ніколи не втручався у життя лісових звірів, щоби не злити своїх добрих приятелів-нуків. Він дуже любив фей і, нічого не знаючи про людей, не міг втямити, що був єдиним з-поміж них, кому дозволялося дружити з феями.
Живучи у Дикій Пущі, Клаус звик до думки, що він один такий на весь ліс, який замінював йому цілий світ. Він навіть подумати не міг, що у світі є тьма-тьменна людей, які потом та кров'ю заробляють свій хліб, а дехто навіть помирає з голоду.