Сихара. Учні в цей час пішли купити хліба, а він чекав, коли вони повернуться.
Перша стрічна душа... Виявилося, що це жінка. Ісус мав би цілковиту рацію, якби не промовив до неї жодного слова. Насамперед не личить чоловікові розмовляти з жінкою на дорозі. А крім того, він іудей, а вона самарянка. Нарешті, він, знавець людських помислів і вчинків, добре знає, що це за мила особа.
Людина-Бог підняла очі на цю жінку. У своїй безмежній чистоті він не потребував умертвляти в собі низькі й жалюгідні бажання, і все ж був утіленим бажанням, бо він є втілена любов. Він неймовірно хоче заволодіти душею цієї жінки. Він хоче дістати її з тією пожадливістю, яка не знає ні чекання, ні відстрочки, хоче мати її тут, зараз же.
Син людський хоче оволодіти цією істотою. Нехай вона буде тим, ким є,— наложницею, повією, гулящою, нехай була вона в обіймах шести чоловіків і той, якому належить тепер і який з нею впивається насолодою, не є її чоловіком. Ісус бере те, що знаходить, підбирає будь-кого задля наближення свого царства. Він дивиться на неї й вирішує: ще сьогодні ця жінка його іменем завоює Сихар і закладе в Самарії Царство Господнє. Цілу ніч він бився над тим, щоб навчити доктора права розуміння того, що значить померти і знову народитися. А жінка, яка мала шість чоловіків, відразу ж зрозуміла те, чого не міг осягнути теолог. Ісус пильно розглядає її: він не зробив швидкого і різкого руху, не скривився, як це звичайно роблять цнотливі особи перед жінкою, для якої основним ремеслом є любощі. Не виявив також ні поблажливості, ні потурання. Ось перша стрічна душа, якою він зараз скористається. Промінь сонця торкається скалки серед сміття — і спалахує полум'я, і запалюється весь ліс.
Шоста година. Спекотно. Жінка чує, що хтось кгіиче її. До неї звертається іудей? Справді. І він просить: • "Дай мені напитися". А вона відразу ж кокетливо і з погордою до цього спітнілого незнайомця відповідає:
— Іудей єси, а просиш напитися в мене, жінки-сама-рянки!
— Якби ти відала про дар Божий і хто той, що каже тобі: дай мені напитися, то сама просила б у нього, а він дав би тобі води живої.
Христос поспішає: ці слова незрозумілі для самарянки, але він вже, мов злодій, проник у її темну душу. Вона, мабуть, відчула, що оточена зусібіч і що той незнайомець зі спітнілим обличчям та вкритими дорожнім порохом ногами захоплював її, заполонював зсередини, так що годі було вга-мувати ту живу хвилю. Зніяковівши, вона кинула кепкування і, як кожна жінка, враз почала ставити дитячі запитання:
— Пане, ти й зачерпнути не маєш чим, а криниця глибока. то відкіля у тебе жива вода? Чи ти більший за нашого батька Якова, що дав нам цю криницю і сам пив з неї, і сини, ще й товар його?
Ісус не може тратити часу, він нетерпеливо відкриває їй усю правду:
— Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. Той же, хто нап'ється води, якої дам я, не матиме спраги повіки. Во-да-бо, що її дам я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.
Кожне слово Господа треба розуміти дослівно... Багато хто думав, що упився тією водою, і помилявся. Це була не та вода, про яку говорив Ісус, бо, випивши її, відчували спрагу. Однак жінка продовжувала:
— То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше спраги і не ходила сюди черпати.
— Піди ж поклич чоловіка свого і повертайся сюди.
Той самий спосіб, щоб переконати простодушні серця,—
Ісус використав його в розмові з Натанаїлом, коли сказав йому: "Бачив я тебе під смоковницею",— несподівано показує, що Христос знає їхнє життя, чи радше має право на те, щоб увійти в нього, оселитися в найпотаємніших його закутках; і коли самарянка відповіла: "Немає в мене чоловіка", він сказав на це:
— Добре єси мовила: "Не маю чоловіка", п'ятьох бо мала чоловіків; і той, що тепер у тебе,— не чоловік він тобі. Правду мовила єси.
Жінка не належала до царського роду Натанаїла і Симона, до тих, хто відразу ж падає навколішки і б'є себе в груди. Напочатку це грішниця, спіймана на гарячому, і. щоб відвернути увагу надто прозорливого Равві. вона переводить розмову на богословську тему. Пролепетавши: "Бачу, пане,— пророк ти!", вона швидко додає:
— Батьки наші на цій горі поклонялися, ти ж говориш: в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.
Ісус не дає втягнути себе в цю розмову, кількома словами збиває заперечення... Та час квапить: уже повертаються учні з харчами. Чутно їхні голоси і сміх. Усе мусить відбутися без їхньої присутності. Істина буде відкрита цій бідоласі відразу ж:
— Час надходить, він настав уже, коли справжні поклонники Отцеві кланятимуться. Таких поклонників і шукає собі Отець. Бог — це Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні в дусі й правді поклонятися.
ЗО
А самарянка говорить йому:
— Відаю, що має прийти Месія і що він усе звістить нам.
На шляху вже відлунююсь кроки учнів. Щоб відкрити
таємницю, яку він ще не звіряв нікому, Ісус вибирає цю жінку, яка мала п'ятьох чоловіків, а сьогодні — коханця:
— Це той, що говорить з тобою.
І в ту хвилину на нещасну жінку впало таке могутнє світло благодаті, що вона більше не сумнівалася: бідний, виснажений іудей, який так довго йшов дорогою під пекучим сонцем і який, знемагаючи від спраги, просив у неї, самарянки, трохи води,— це Месія, Спаситель світу.
Стояла заціпенівши, поки не почула голоси тих, що були з ним і вже наближалися. Тоді кинулась бігти, немовби загорілася на ній одіж, вбігла до Сихара і сполохала своїм криком людей:
— Ідіть-но подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила.
Христос продовжував сидіти на цямрині колодязя, і коли апостоли подали йому кусень хліба, він, здавалося, з великим зусиллям повертався у той вузький світ, в якому вони примушували його жити. "їж, учителю!" — кажуть вони. Але жива Любов, розкрита цією жінкою, ще не встигла стати людиною, котра хоче їсти і пити. *
— Я маю поживу, якої .не знаєте ви.
Ця відповідь іде ще з іншого світу. А бідолахи уявляють, що хтось уже приніс йому якоїсь дивної страви. Він дивиться на ці витріщені очі, на відкриті від подиву роти, а ген там видніються у сліпучо-білому сяйві ниви Самарії з білим колоссям; над нивами пливуть голови — це людський натовп, який веде до нього жінка (можливо, разом з усіма і її коханець).