Ісус не поспішає; на якийсь час він залишає їх із сім'ями, з їхнім ремеслом. Сам повертається до матері, у Назарет. Зустрінуться в Кані Галилейській, куди запрошені на весілля. Євангеліст Йоан уточнює, що Христос прийшов разом з учнями. Оскільки під час бенкету Ісус сказав до Марії: "Таж не прийшла година моя", це весілля відбулося одразу після повернення до Галилеї, незадовго до того, як апостоли все покинуть і підуть за Ісусом.
Перше чудо Ісусове явилося на весільному бенкеті, посеред веселої забави, коли забракло вина і йому довелось перетворити на вино воду в шести великих кам'яних посудинах, призначених для очищення іудейського.
"...1 виявив славу свою,— пише Йоан,— й увірували в нього учні його". Саме для них звершив він це чудо, готуючи їх до того, аби вони з повною самопожертвою відповіли на другий поклик. До того ж Марія просила його: "Вина в них нема...", і він, незважаючи на доволі сувору відповідь, поступився своєю божественною слабістю перед матір'ю.
Він уже вирішив, що переступатиме всі пороги, сідатиме за будь-який стіл, бо прийшов для грішників, для тих, хто заблудився.
Ця бентежна подія розпочинається з Кани і триватиме до Витанії, до останнього миропомазання. Той чоловік, який називає себе Сином Господнім, щоденно ганьбитиме себе спілкуванням з митниками, куртизанками, розпусниками, покидьками суспільства. У Кані це були щасливці долі, які не відмовляють собі у розвагах І втіхах.Весільний староста гукав до молодого: "Всякий чоловік спершу подає добре вино, а гірше — коди уп'ються. Ти ж приховував добре вино аж по сю пору". Поза всяким сумнівом, шість кам'яних посудин додали весільної радості розбуялому бенкетові. Не один непитущий, певно, ставив Христові лицемірне запитання, яке так часто повторюватиметься фарисеями: "Учні Йоана постять, а твої ні?" Але він усміхається і мовчить, бо його година ще не прийшла.
Отже, як і було провіщено йому, Натанаїл став свідком ще більш дивного чуда, ніж те, якому він дивувався у Вита-нії: чого тільки не може відтепер зробити Син людський? І вЧой день, коли він ствердить, що вино є кров його, а хліб — тіло його, ті, що були з ним у Кані, відразу в це повірять. Це перше чудо, здавалося б, найменш "духовне" з усіх, веде їх до неймовірного таїнства.
ОСТАННІЙ поклик
Ісус подався з учнями до Капернаума, на берег озера, де Симон, Андрій, Яків та Йоан відшукали свої човни і неводи. Залишив їх на короткий час; тепер вони від нього вже не відійдуть. Це видається нам зовсім звичайним, ми часто читали цю історію. Проходячи уздовж озера'й побачивши, як його друзі закидають сіті, він сказав лише: "Ідіть за мною, і я зроблю з вас ловців людських душ", і вони, навіть не оглянувшись, залишають усе і йдуть за ним. Насправді ж тепер Ісус явив їм новий знак своєї могутності, вибрав те, що обов'язково мусило вразити цих простодушних людей. Він спочатку позичив у них човен, аби вирватися з натовпу, який надто близько тіснився біля нього. Симон повеслував, човен відплив трохи від берега, й Ісус, сидячи на кормі, говорив до натовпу, що зібрався на березі, до натовпу, безперечно, схвильованого, бо через нього думки вже поділилися. В синагозі Назарета, де, як кожен побожний єврей, він мав право говорити, його тлумачення пророцтв дратувало народ, який знав його змалку. Тесля Єшу не викликав у них поваги, незважаючи на зроблені ним зцілення, про які вже починали говорити. Він довів їх до крайнього роздратування, натякнувши про те, що першими будуть погани, а не вони. Лише чудом урятувався від їхньої люті.
Тепер він більше не наражатиметься сам-один — у човні разом з ним Симон і сини Зебедея. Ще у Витанії рибалки переконалися, що йому відоме потаємне життя кожного з них; вони на власні очі бачили чудо в Кані Галилейській; Ісус вилікував Симонову тещу від лихоманки. Йому залишається ще здивувати їх тим, що є найважливішим для них,— наловити стільки риби" скільки їм потрібно; ось тут вони зрозуміють, що це надлюдський вчинок! Якраз цілу ніч рибалили і нічого не впіймали — а тут Симон мусить кликати на допомогу Якова і Йоана, щоби разом витягнути сіті. Обидва човни аж занурЬвалися у воду, стільки риби було в них. Тоді Кефа падає навколішки. Сьогодні знову має-, мо знак присутності Бога, бачачи мерзенність нашого гріхопадіння: "Іди від мене, Господи, бо я грішна людина!" Відповідь Ісуса, як і багато його слів, містить у собі пророцтво, яке сповняється й понині перед нашими очима: "З цього часу ти будеш ловити людей!"
Усе ж принаймні один з них — Симон — був одружений.
І коли прозвучав для них останній поклик, Яків і Йоан покидають не лише човен, але й свого батька Зебедея. Залишають його "у човні з робітниками", уточнює євангеліст, підкреслюючи жахливість цього вчинку. "Коли хто приходить до мене,— говорив якось Ісус з дивною різкістю,— і не зненавидить свого батька та матері, і дружини та дітей, і братів та сестер, а до того й своєї душі, той не може бути учнем моїм". Ніколи Син людський не наполягав так відверто на необхідності зламати свою природу. Проте ця нечувана вимога не є кінцевою метою, а початком будь-якого освячення. Ні, недаремно так ненавиділи цього улюбленого Христа. Яка наївність бути шокованим через те, що багато з тих, хто бачив Христа у тілі, не зміг його полюбити! Не один зм'якшував суворість його найгостріших слів, вважаючи їх гіперболічними — мовляв, усім вихідцям зі Сходу притаманна експресивна мова. А все-таки євреї бурчали: "Хто може слухати такі жорстокі слова?" Вони, отже, дратували навіть звиклих до гіпербол семітів. Ще й сьогодні вони видаються жорстокими і ненависними. Абсолютна любов викликає огиду нікчем, шокує лжевибраних, відкидає витончені натури. І, безперечно, вороги (і навіть його уявні друзі!) ненавиділи б його ще сильніше, якби не заміняли образом млявого, набридливого равві тієї людини, яка насправді жила і виявляла "цілісний" характер у метафізичному значенні, дослівно — невмолимий. Сьогодні багатьом заважає ненавидіти Христа .їхнє власне невігластво. Якби знали його, не змогли б стриматися. *,
Ісус настільки виважує свої слова, що попереджає про необхідність випробувати власні сили, перш ніж кидатися услід за ним: "Хто бо з вас, коли хоче поставити башту, перше не сяде й видатків не вирахує — чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, а докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, кажучи: "Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг". Тут історія всіх фальшивих прагнень до Бога: адже так солодко стати наверненим, дістати прощення! Але сам Христос закликає спочатку зважити свої сили, знаючи, до чого він нас кличе і що полюбив нас не для жартів.