Життя Ісуса

Сторінка 35 з 45

Франсуа Моріак

Якщо в цю хвилину відбувалася на світі якась неймовірна подія, то це, безперечно, була сутичка назаретського пророка з єрусалимськими первосвящениками, яка діставала .загальний розголос. Вони не настрашились, але зрозуміли, що без римлян нічого не вдіють. В очах Риму богохульство не вважалося правопорушенням; треба було накликати на Ісуса підозру — ось смисл підступного запитання, яке поставили підіслані провокатори: "Чи дозволено платити кесареві податок, чи ні?"

ВІДДАЙТЕ КЕСАРЕВІ...

Двадцять років перед тим, у! час анексії країни Римською імперією, інший галилеєць на ймення Іуда відповів на це запитання негативно і був убитии разом зі своїми однодумцями. Хоч Ісус відповідає знаменитими словами: "Віддайте кесареве кесарю, а Боже — Богові", все одно у голгофській драмі, приготованій вічністю, він не домігся того, щоб римлянам належалась інша роль, аніж роль ката. Ізраїль використав їх, щоб принести у жертву Ісуса, однак жертва з самого початку належала йому. Рим в особі Пілата не знайшов нічого злочинного в Ісусі.

Але де закінчується влада кесаря і де починається влада Бога? Тут можна сперечатися безконечно. До того дня, коли це слово було вимовлене приреченим на смерть бідним бунтівним євреєм, кесар був божественним правителем, а боги належали імперії більше, аніж імперія богам. І ось несподівано постає над усякою тиранією могутність того, кого звільнена людина визнає своїм єдиним Володарем на землі й на небі. Людська свідомість і надалі буде зносити найгрізніші вияви насильства, але відтепер вона буде вільною: мученицьким стражданням буде підвладне лише тіло, а вся могутність держави упродовж віків виявлятиметься безсилою перед святою душею.

Розділ XXIV

ВДОВИНА ЖЕРТВА

Поєдинок синагоги з Сином людським на якийсь час переривається. Фарисеї більше ні про що його не запитують, щоб не ганьбитися перед народом. Терпеливо чекають, знаючи, що готується. Час від часу Назарянин провокує їх: "Чому кажуть, що Христос — син Давида? Давид його називає Господом, то як він може бути сином Давида?" Та вони ухиляються, готують йому криваву відповідь.

В очікуванні своєї години Син людський майже бездіяльний. Він розглядає людей, які заходять повз нього до храму; книжників у довгих тогах, котрим звідусіль кланяються за їхні безконечні молитви; вірних, що кидають свої грошові жертви у "труби". Притулившись до однієї з колон у притворі храму, Ісус сердито висміює фарисеїв, та одразу ж звору-шуеться, побачивши вдову, яка віддала Богові весь свій убогий скарб. Чого варта пожертва, яка ні в чому нас не обмежує? Можливо, ми ніколи нічого й не давали.

ПРОРОЦТВО ПРО ЗРУЙНУВАННЯ ХРАМУ І КІНЕЦЬ СВІТУ

Протягом цих останніх годин Ісус, здавалося, припинив боротьбу і дивився на перехожих; так сидів би у наш час на терасі* кав'ярні бунтівник, вистежений поліцією, знаючи, що його з хвилини на хвилину можуть арештувати. Жодне обличчя не привертало більше його уваги, і він зупинив свій погляд на храмі. Поряд почувся знайомий голос: "Учителю, яке гарне каміння! І як воно оздоблене! Яка будівля!" Ісус відповів:

— Настануть дні, коли з того, що ви бачите, не залишиться каменя на камені.

Ніхто з тих, що супроводжували його, не посмів щось сказати на це, а він тим часом, перейшовши Кедрон, який протікав біля підніжжя храму, піднімався на Оливну гору. Однак усі були пригнічені цим пророцтвом — найстрашнішим для вух іудея. Нарешті зважились усі разом: "Учителю, коли те все станеться? За яким знаком можна буде дізнатися, що воно ось-ось здійсниться?"

Людина-Бог, перебуваючи наприкінці свого шляху, вже наполовину звільнена від влади часу, в який була занурена протягом тридцяти років, говоритиме, не рахуючись із часом, бо для Ісуса, Господа, за словами послання Кефи, "один день — як тисяча літ, а тисяча літ — як один день..."

Багато людей були збентежені пророцтвом про зруйнування храму і міста,'' вони сплутали це з кінцем світу. Віра багатьох із них захиталася через слова: "Ще не перейде цей рід, як усе здійсниться".

Так, це покоління стало свідком і жертвою переслідування християн, оточення і зруйнування Єрусалима. Лише християни врятувалися від римських воїнів і знайшли порятунок у горах за порадою Господа: "А як побачите, що Єрусалим оточений військом, знайте, що те спустошення близько... Тоді ті, хто.в Іудеї, нехай втікають у гори... І хай не думають вертатися назад, щоб узяти свою одежу..."

Але ті руйнування і небесні провіщення та землетруси, які сповістять про кінець світу, Ісус розділяє невизначеною часовою межею: "І погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган". Споглядаючи із вічності хід історії, Ісус говорить уже не як людина, що передбачає майбутнє, а як Син Божий, котрий, нехтуючи послідовністю часів, кричав до фарисеїв: "Перш ніж був Авраам, я є!"

І він, котрий знає все, розумів також, що заводить їх у помилку, бо вони не можуть бачити так, як він. Але ця блаженна помилка озброїть їх т^кою міцною надією, що вони завоюють світ. Слава цього приреченого світу, який незабаром загине, в їхніх очах втрачає будь-яку цінність. Якби вони знали, що після дев'ятнадцяти століть християни все ще будуть чекати пришестя Сина людського, можливо, тоді вони вгамувалися б.

Насправді, змішуючи віддалені події, Господь не обманює їх. Кінець світу для кожного з нас настає в день нашої смерті. Це правда для кожного зокрема, бо ніхто не знає ні дня, ні години, коли для нього погасне сонце, коли місяць перестане освітлювати галявини його дитинства, коли зникнуть водночас зорі у безконечному мороку, який зімкнеться над ним. У житті кожного з нас, коли ми найменше цього чекаємо, несподівано з'являється антихрист, приходять лжепророки з отрутою і чарівники зі своїм приворотним зіллям: "Вважайте, бо ви не знаєте ні дня, ні години". Нерозсудливі ті діви, які не взяли з собою олії й поснули, бо молодий спізнювався. А пореред ночі розбудив їх гучний крик: "Ось молодий! Він під дверима..." Страх наглої .смерті.

Безперечно, одного дня Ісус з'явиться посеред хмар у великій могутності і славі. І той день — "час поган" — видасться нам таким коротким, яким його бачив Христос у дні свого земного життя. У тому світлі, яке яскраво висвітить долю не стільки народів і царств, як кожної людської душі зокрема, історія світу стане історією мільярдів окремих людей. І козлів поставлять ліворуч, а овець — праворуч.