Немає жодної іншої причини для цих сліз, окрім слів іудеїв: "Іди і поглянь", а особливо грубого: "Смердить уже, четвертий бо день". Запах тліючого тіла викликав сльози у того, чиє тіло не знатиме тління. Бо Син людський даремно воскрешає свого друга Лазаря, він добре знає, що врешті-решт переможцями будуть хроби, які мають лише чекати повернення воскреслого. Рано чи пізно це тіло знов засмердить. Ніяка сила на світі не врятує його від тління. Ми всією душею віримо у воскресіння плоті, але треба, щоб кожна людська істота погодилась на неминуче тління. Якщо важко погодитися з цим самому, то як прийняти смерть тих, чия любов, свіжість і сила торкались нас? Чи те, що воскресне, буде людиною у розквіті сил, з променистими очима, червоногарячою кров'ю? Так, це буде вона, але нове тіло не буде смертним, а отже, стане іншим. Син людський плакав над тими гниючими плодами — тілами всіх живих.
♦
СМЕРТЬ ІСУСА ВИРІШЕНА
Багато іудеїв повірили в нього, але деякі пішли попередити первосвящеників, які відразу ж зібрали синедріон. Що дивніше чудо, тим небезпечнішим видається їм самозванець, і вони все твердіше переконуються у своєму намірі звести його зі світу. Назарянин, обдарований такою силою, безперечно, буде прагнути вищої влади і тим накличе на Єрусалим помсту з боку Риму. А Пілат не любив іудеїв і мав важкий кулак. Це вже були не теологи, яких дратувало богохульство лжемесії, а далекоглядні політики, які вживали заходів перестороги. Первосвященик Каяфа, своєрідний пророк, висловлюється за те, що хай ліпше помре одна людина, аніж має загинути весь люд.
Ісус, який знав про заходи синедріону (можливо, через Никодима), був попереджений про небезпеку і переховувався від переслідування в околицях міста. Сховком йому служив Ефраїм — місто на північний схід від Єрусалима. Однак надходила Пасха. Пророк неодмінно мусив з'явитися у храмі; його ворогам лишалося тільки трохи зачекати. Бо якщо Ісус мав своїх серед членів синедріону, то й первосвященики мали когось серед дванадцяти. Воскресіння Лазаря могло ще більше настроїти його проти невиправного балакуна, який, маючи таку силу над матерією, використовував її лише для згуби своєї і своїх! прихильників. Ні, нема жодного виправдання його поразці. Людина з Іскаріота ще не знає, яким чином вона в останню хвилину виплутається зі скрутного становища. Але нічого поспішати: Ісус сам наближається до пастки.
Та ось він залишає свій сховок і рушає дорогою до Єрихона, за ним слідують дванадцять з невеликим збудженим гуртом, який пошепки обговорює шанси такого вчинку. Вони ще нічого з того не зрозуміли! Коли ж їм відкриються очі? На цей раз Христос більше не щадить їх, він рішуче розкриває перед ними завісу: "Оце йдемо в Єрусалим, і Син людський буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхати-муться з нього, бичуватимуть його й розіпнуть. Він же по трьох днях воскресне".
Чи чекав він заперечень? Кефа мовчить, пам'ятаючи, як Ісус назвав його сатаною. До того ж вони, певно, не дуже стурбовані: той, хто воскресив Лазаря, є владикою життя. Чого їм боятися? Та й слова його про розп'яття, бичування не завжди зрозумілі їм. Безперечно, це звичайні образи. В усякому разі йому потрібно лише три дні, щоб увійти в свою славу, але він вступить туди не сам. Євангеліст Лука ясно говорить про це: "Оскільки він був біля Єрусалима, народ думав, що незабаром наступить Царство Господнє".
ПРОХАННЯ СИНІВ ЗЕБЕДЕЄВИХ
Так, його друзі будуть торжествувати разом з ним, і насамперед найближчі друзі. Прикро, що їх дванадцять: хоч і люблять один одного, та кожен хотів би забезпечити собі найкраще місце у тім царстві. Зебедеєві сини заметушилися. Йоан шепоче Якову: "У глибині душі він віддає перевагу мені перед Кефою, а ти мій брат..." А Яків йому: "Попроси, щоб кожен з нас мав свій престол біля нього..." Та Йоан заперечує: "Ні, не зважуся сказати це!" Тоді, певно, втрутилась їхня мати Саломея: "Гаразд, тоді я зважуся!" Здається, ми чуємо їхнє перешіптування, і ось властолюбна мати виходить наперед з гурту й припадає до ніг Учителя. "Чого хочеш?" — запитує Ісус. "Накажи,— відповідає вона,— щоб мої два сини, присутні тут, сиділи найближче до тебе у твоєму царстві: один — ліворуч, а другий — праворуч".
З якою різкістю ще недавно Син людський обірвав би на місці усіх трьох! Але тепер не до докорів. Він не може більше тратити на це час. Що б вони не робили, Господь до кінця буде ставитись до своїх друзів з такою ніжністю, що сам Іуда не зможе її похитнути. І ось він важко зітхає, як людина, котру завтра стратять, з великою жалістю дивлячись насамперед на тих двох найдорожчих його серцю:
— Можете ви пити чашу, яку я мушу пити?
бТони не знають, що то за чаша. Але в один голос, з усіх сил, з різкістю, за яку Господь назвав їх "синами грому", Зебедеєві сини відповідають: "Звичайно, можемо!"
— Так, ви будете пити мою чашу.
€ стільки способів випити її! Мученицька смерть, яку прийняв Яків на сорок четвертому році,— один із них. Та є й інші страждання. Ми не знаємо, якою була ця чаша для Йоана, знаємо лише, що він пив її повільними ковтками.
Учитель, однак, звертається не лише до них, а й до інших учнів. Говорить ясно, бо зараз потрібно, щоб кожне слово мало вагу. Коли вони зрозуміють, що його друзі повинні уникати перших місць, як і Син людський, який прийшов не для того, щоб йому служили, а щоб послужити іншим? Він нарешті відкриває їм те найвище слугування, яке прийшов сповнити і яке тільки-но звалив йому на плечі Каяфа: "Син людський прийшов, щоб дати своє життя за відкуплення багатьох".
ВХІД ДО ЄРИХОНА. ЗЦІЛЕННЯ ВАРТИМЕЯ
Що він хотів сказати? Ось вони уже дійшли до околиць Єрихона — міста приємних забав для Ірода, яке зрошувалося гірськими водами. Зібрався великий натовп. Сліпий Вартимей, почувши гамір, спитав, хто це такий, а коли йому відповіли, що переходить Ісус, він кинувся до нього з криком: "Сину Давида, змилуйся наді мною!" Його хотіли втихомирити, та він почав ще сильніше кричати. "Покличте його!" — сказав Ісус. Його покликали, кажучи: "Бадьорись, він кличе тебе!" Сяйнувши верхній одяг, Вартимей швидко встав і підійшов дов нього: "Чого ти бажаєш, щоб я зробив для тебе?" — "Учителю, щоб очі мені відкрились!" Ісус тоді сказав: "Іди, віра твоя спасла тебе".