На цьому останньому витку свого земного життя Син людський хотів лишитися на самоті. Як би він їх не любив, та йому, напевне, було обтяжливб водити за собою тих одинадцять учнів, які нічого не розуміли з півслова, ще й того хитруватого і нерозумного зрадника! Якщо б він міг лишитися сам з Йоаном... І справді, з тексту виглядає, що з ним був син Зебедея. Інших він відправив наперед, щоб готували йому дорогу.
Чому, перетинаючи Самарію, він не зайшов у Сихар? У сухому повітрі над рівниною несло запахом виноградного соку від пресів. Дні ставали коротшими. Чи відчув Бог поряд 'з усіма людськими скорботами також сумне щастя нашого короткочасного існування? Чи відчув Син людський у таємничості своєї подвійної природи жаль і зворушення, яке викликає згасаюче осіннє сонце у смертному людському серці? Поняття часу, того, що існує, минає й закінчується, п'янить Сущого — того самого, який кілька днів опісля здивує Іудеїв нечуваними словами: "Перш ніж був Авраам, я є!" Та сьогодні по цій осінній дорозі в Самарії йде звичайний перехожий, який ніколи більше не повернеться в те місто, де народився; іде, як зацькована людина, над якою вже завис присуд. І він ще раз милується вересневим заходом сонця, вдихає винний запах достиглого винограду. Так, він теж спізнав і наші злиденні радості.
Та вже вертаються його учні; вони ніколи не лишали його надовго. Та ж історія! Самаряни не хочуть приймати у себе людей, які прямують до Єрусалима. Сини Зебедея, котрі чують ще у вухах Ісусові прокляття проти трьох міст, із вічною схильністю іудеїв до помсти і руйнування пропонують йому звичайнісіньке рішення: "Господи, хочеш — ми викличемо з неба вогонь, аби він знищив їх?"
Ісус, який простував попереду, обернувся. Як? Невже цього удару завдав йому Йоан? Учень посилався на прокльони свого Господа проти Витсаїди; цей "син грому", як жартома ніжно називав його Ісус, зовсім не був таким покірним; він думав, що тепер не час для пасторалей і сільського блаженства. Ісус не гнівається. У його відповіді вчувається невимовна втома, сумне нарікання пригніченого Бога:
— Ви не знаєте, від якого ви духа!
І ще додав:
— Син людський прийшов не губити людські душі, а рятувати їх. Він прийшов шукати і рятувати те, що загублене.
Через п'ятнадцять віків Ісус явиться у видінні Фран-ціскові Сальському, якому не даватимуть спокою сумніви: "Я не той, хто проклинає; моє ім'я — Ісус..." І, звичайно, якби син Зебедея наважився заперечити: "Господи, хіба ж ти не говорив недавно про геєну вогненну", Учитель відповів би йому: "Я — не розсудливий Бог. Нема нічого більш чужого мені, як ваша філософія. Моє серце керується своїми настановами, ваш розум не може їх збагнути, бо я є Любов. Учора з любові я запалив перед вами цей непогасний вогонь, а сьогодні та ж любов сповіщає вам, що я прийшов рятувати те, Що втрачене..." Він дивився просто себе і бачив у Єрусалимі серед безпутних жінок міста ту злочинну жінку, яку завтра притягнуть до нього і кинуть до ніг. Саме в цю хвилину вона кохалася з мужчиною, який не був її чоловіком; вони сп'янілі від похоті, і сусіди вже не спускають з них ока. Цій перелюбниці він також нічого не говоритиме про геєну.
В ЄРУСАЛИМІ
Ісус потайки увійшов у місто і зупинився в одного із своїх прихильників — можливо, у Витанії, в домі Лазаря. Але кількох з тих, що були разом з ним, упізнали, бо його всюди розшукували. Прочани запитували один одного: "Де він?", не наважуючись відкрито говорити про нього, настільки він був підозрілим, ненависним і вже наперед приреченим. Зцілення паралізованого під час його останніх відвідин Овечих купалень не було забуто. Він ясно натякатиме на це, коли в розпалі свята наважиться взяти слово у храмі — ніколи не вчившись, говоритиме, як Учитель Ізраїлю!
Ні, він не книжник, навіть каже, що не має свого вчення. А навіщо видумувати якесь вчення? Його наука — це Отець* і його слава — це слава його Отця. А тому що народ, присутній у храмі, здіймав проти нього галас, він запитав:
— Чому ви хочете мене вбити?
Ті обурилися: "Чи ти навіжений? Хто тебе хоче вбити?" Галилейці обурювалися щиро. Зате первосвященики аж тремтіли від того, що йому вдалося виявити їхні наміри, і тепер не наважувалися схопити Ісуса серед білого дня. Виглядали такими переляканими, що самі іудеї запитували один одного: "Чи вони також увірували, що він Христос?" Але ж ні, в таку нісенітницю неможливо повірити: цей юнак прийшов з Назарета, всі знали його батька і матір; місто заповнене його родичами, вони перші сміються з нього і знизують плечима, як тільки щось запитати про нього...
Проте його голос вражав ;натовп. Лише голос, бо він уже майже не творив чуда. Тий не менше їхні серця ще ніколи не були так схвильовані. З (наближенням Страстей слова Господа у найвищому своєму звучанні забарвлювалися пророчим світлом: "Ще деякий час я буду з вами — і піду до того, хто мене послав. Шукатимете мене — і не знайдете.
І туди, де я буду, не зможете прийти..." Вони не розуміли, але не могли відвести погляду від його вуст. В останній день свята особливо розділилися думки щодо слів, зміст яких передає євангеліст Йоан:"Коли хтось із вас терпить спрагу, нехай прийде до мене і п'є! Хто вірує" в мене, із грудей його, як каже Писання, ріки живої води потечуть".
Пророцтво, яке сьогодні сповнилося. Ті, що бачили Христа у дні його земного життя, не дістали стільки благодаті, як ми — свідки сповнення його обіцянок. Не лише велика кількість святих, але й найостанніший із християн, який перебуває у стані благодаті, є джерелом живої води, і світ не знає, що він оточений і омивається цими нуртуючими потоками.
Яким голосом мусив він це говорити, щоб так зрушити увесь народ? "Він дійсно пророк... Він — Христос! — Та ні, він галилеець. Читайте Святе Письмо: Христос народиться у Вифлеемі..."
Та найдивнішим є свідчення варти, яку відправили первосвященики, щоб схопити Ісуса; вона повернулася з порожніми руками. ">
— Чому ви не привели його?
А вони відповіли:
— Ніколи людина не говорила так, як цей чоловік говорить.
Розлючені первосвященики стали запитувати, чи й вони не дали заворожити себе цими словами. Не наважившись покарати їх, стали натомість повчати: хіба хоча б один фарисей чи книжник став на сторону того брехуна? Лише під-ли$ народ іде за ним, бо не знає, що з Галилеї не може прийти Месія.